Ні - знищенню культури

Відбувся перший онлайн-мітинг проти знищення культури поточною владою. Адже мінфін планує урізати (реально кажучи, обнулити) фінансування практично всього, що входить до відома багатостраждально-об’єднаного Міністерства культури, молоді і спорту. І тим воно має намір зупинити Держкіно, Український Культурний Фонд та багато інших інституції, важливість яких для українського культурного процесу неможливо переоцінити.

Онлайн-мітинг - нова форма проведення масових заходів, яка, безперечно, буде розвиватися і далі. Сьогодні у ньому хотіло взяти участь близько 10 тис. людей, а постійна аудиторія через технічні проблема складала близько 1 тис., і ще велика аудиторія стежила за онлайн-стрімом у ютубі. У майбутньому все це набуде більших масштабів та інструментальної досконалості. А головне - люди і на карантині мовчати не будуть. Щоби ви не сумнівалися.

Залишкове фінансування культури, виділення грошей на “соцкультбьіт” в останню чергу та переведення культури у сервільну, обслуговуючу площину бездарних кіно-агіток та святкових концертів на день міліції - це махрова радянщина, від якої наші очільники ніяк не можуть відірватися. Вони так мислять. Вони так бачать культуру - точніше, впритул її не бачать.

Насправді культура не просто важлива. Вона першочергова. Особливо для України, яка вижила та відроджувалась віками іноземного панування саме через культуру - адже саме культурне відродження України ХІХ ст. зробило можливими наші визвольні змагання ХХ-ХХІ віків. Змагання, які й досі не закінчено. Культура - це наша ідентичність і наше місце у світі. Тому зупиняти культурний процес зараз - це не просто дурість, це злочин проти України та її майбутнього.

Якщо з нашого культурного поля прибрати українське, туди неодмінно влізе московське. Воно й так там є, намагається всунутися ще більше і робить це весь час. Влізе не польське чи американське, а саме московське, україноненависницьке та імперське за самою своєю природою. Тому зупиняючи українську культуру, ми відкриваємо двері московщині і московському, умовно кажучи, “культурному” продукту. Продукту, який насправді ніякий не продукт, а інструмент впливу і зброя масового ураження. Донбас і Крим - землі, де ця зброя добряче попрацювала, і з наслідками чого тепер невідомо скільки ще треба буде боротися.

Тому кожна копійка, вкрадена в української культури - це не просто утиски, які ставлять працівників культури України у важке становище (вони і так у важкому становищі) - це, повторюся, злочин. І ставитися до таких рішень т.зв. української влади треба як до злочинів. А до відповідних документиків, які вони оце зараз підписують, треба ставитися як до добровільних зізнань. Кожен чиновник, який підпише продібне розпорядження, повинен розуміти, що цей підпис - не просто свідчення “я - поц” - ні, це зізнання “я - злочинець”.

І наостанок ще трохи про віртуальні мітинги. Їх буде більше, вони будуть велелюдними і ставатимуть не тільки на захист культури. Віртуальний Майдан? Чому б ні. Особливо в умовах карантину та з огляду на те, що коїться. Цікаво от тільки - беркут теж стане віртуальним, щоби бити віртуальних протестувальників?

*Фото виклала на своїй сторінці Олеся Рудик-Саволюк