Бразилія – країна рабів.

Все почалося з носух . Під’їжджаючи до заповідника гід попередим, що ми побачимо тваринок схожих на єнотів. Потрібно було дотримуватися таких правил поведінки: в жодному разі не торкатися носух, не їсти у присутності тваринок, не дратувати. Мені чомусь здалося, що будуть звірятка схожі на моїх котів, які постійно вимагають смачнини і плутаються під ногами, коли їм щось треба, проте завжди знають хто є хазяїн. Носухи мали вигляд милих пухнастих звіряток – ну такі собі екзотичні коти. Мабуть пляшечка вина випита до того, швидко допомогла вивітритися словам гіда і, звичайно, зразу після перши приголомшливих видів на водоспади я захотів з’їсти бутерброд.

Носухи, яких дійсно було багато навколо, швидко зорієнтувалися і вже за мить один з цих носатих і хвостатих був в середині мого рюкзака і блискавично вийняв усю їжу, що там була. В наступну мить крадій вже мав справу з родичами, які намагалися «забрати і поділити» його здобич, і було те схоже вже більше на собачу бійку. Отак і прийшло усвідомлення, що я в гостях, що я маю зважати на місцеві правила та не робити те, що сам хочу або до чого звик.

Цікаве почалося, коли відкрилося мені, що більшість мешканців Бразилії мало чим різняться від носух. І почав я думати – чому така велика країна має стільки носух, що ходять на двох ногах. І ось що маю вам, панове, сказати.

З самого початку освоєння європейцями величезних територій, що нині утворюють Бразилію і до тепер – РАБСТВО - було єдиною успішною формою соціальної угоди, що розвивала і рухала економіку регіону від Атлантичного океану до Анд. Ті племена, які жили на територіях сучасної Бразилії не створили ніякої цивілізації або культури. Так – клімат досить важкий, ландшафт складний з горами і величезними ріками – теж не сприяє формуванню єдності. Навіть кровожерливість ацтеків і майя мають ознаки марсіанської супер цивілізації у порівнянні з первісним укладом життя індіанців долини Амазонки. Жили просто, вполювали – з’їли, тай по всьому. Аж ось білі люди починають робити таке – то копалини, дорогоцінні метали, коштовне каміння добували, то каучук винайшли, то цукрову тростину вирощували і годували усю Європу, яка хотіла солодощів так, як пересічний тупуватий українець швидкого чуда без зусиль. І звичайно, за умов відсутності роботів, почали використовувати для виробництва рабів. Як відомо – для управління тисячами потрібні одиниці. От і сталося так, що за якихось 400 років населили цю територію раби, або їх нащадки, та маленький відсоток шляхти. Кому треба цифри – гугл завжди під рукою. Зверніть увагу на кількість кольорового населення (мутали, метиси, креоли) в середені ХІХ ст.

Автохтонів і їх родичів (Амазонія, сучасний Парагвай) було відсунуто вглиб континенту (відома Парагвайська війна – кому цікаво) І все було гарно – але мода на свободу, рівність і братерство ширилося світом. І мусив уряд Бразилії – ОСТАННІМ НА КОНТИНЕНТІ (!!!) скасувати рабство. Навіть після мокшів (!!!)

Найкраще про такі випадки новітньої історії сказав Черчиль – коли негри отримували свободу від рабства (у США), вони розуміли те просто – можна НЕ ПРАЦЮВАТИ. Крапка. Ні про яку відповідальність за своє життя, самовдосконалення не може йти мова. У США були федерати, які встигли самостійно еволюціонувати і поширити свої цінності на конфедератів. Нічого такого не було в Бразилії.

Один раз білі люди зруйнували світ чорних, коли забрали їх з рідної землі і відвезли до Америки. Жорстокість рабства була компенсована чіткими правилами, і найголовніше, відповідальністю рабовласників за життя, та тим, що робити і як жити привезеним істотам. Як казав один бразилієць, з соціалістичними поглядами: «поки було рабство – доти був зрозумілий для усіх закон. Зараз суспільство поза межами закону». Дати свободу рабам без альтернативного бачення світу – це гірше ніж вивезти їх з батьківщини. В кінці ХІХ ст величезна частина населення Бразилії стала вільною і непотрібною ані колишнім власникам, ані собі. І живуть ці «щасливі» мешканці фавел досі в такому стані.

Бо рабство – це не обмеження свобод. Це світогляд. А також небажання і неможливість брати відповідальність за своє життя і за свої вчинки. Рабство, це життя на рівні тваринних інстинктів. Олег Сенцов за гратами вільніший, ніж ті холуї мокшанські, що його охороняють.

Хто знає про місцеву бразилійську кухню? Ніхто. ЇЇ не існує. Солоне м'ясо, бобовий суп і крупка дерта – те від чого зупиняється шлунок. Чим запивають бразилійці «кулінарні витвори свої» - самогоном з соком. Як розважаються бразилійці – танцюють самбу – вогники, пір’ячко, трясемо сідницями в пошуках чергового партнера для сексу. Самбодром вдень – це просто декорації для зйомок фільмів жахів . А територія в Ріо навколо самбодрому – просто суцільний жах.

Карнавал у Ріо, звичайно, яскравий – можна сказати, вершина прояву тваринності, бо тваринки бувають гарними. Але ЗАВЖДИ зворотній бік тваринності – неконтрольована агресія і небезпека для людини. Тваринка, яка спить під ковдрою на тротуарі, може кинутися на туриста в будь який момент. Бо хто може передбачити, що спонукатиме тваринку до того – чи телефон в руках, чи відкритий рюкзак, чи може образа за те, що ти ступиш на частину тротуару, де тваринка вранці попісяла. Але тваринка – вже не просто тваринка. То є громадянин.

14 років правління соціалістів (Лулла і Ділма), які встигли пояснити колишнім рабам, що вони мають такі самі права як і їх колишні рабовласники, додають шарму сучасній Бразилії. Очевидно, що соціалюгам ніяк не вистачало часу пояснити, що права і обов’язки завжди поруч.

Тому двоногі тварини поводяться зухвало. Вони можуть говорити з «білими» коли ЇМ заманеться. Пропонувати наполегливо свої послуги, КОЛИ ВОНИ вважають за потрібне. Раби вивчили те, що «ЇМ ТРЕБА». Раби не знають, що таке приватність, або повага до інших. Раби знають, як ненавидіти і вимагати.

Загратовані усі будинки, височезні стіни навколо місць проживання і перебування заможних людей (так звані клуби). Кількість охорони в парках, на об’єктах олімпійських, щоб зберегти споруди і не дати за тиждень все те розтягнути по норах у фавелах. Постійний сморід від сечі, навіть у туристичних місцях.

От і маємо сучасну «прекрасну» країну – члена БРІКС. Зверху, як дивитися – велич і краса, а як спустишся донизу - пекло.

Висновки

-Бразилія варта уваги, якщо насолоджуватися тільки природою і не помічати людей (немов такий собі соціумний дальтонізм). Тільки водоспади, прекрасні пагорби Ріо, величні ріки Америки. А зухвалих мешканців фавел і тих нещасних, що сидять за стінами і гратами, ховаючись від нащадків рабів, випускати з поля зору.

-Бразилія прекрасна країна, щоб зрозуміти, що гасло Французької революції «Свобода , рівність, братерство» просто мовний викрутас для мобілізації тупуватих. Бо люди нерівні і ніколи такими не були.

-Україна теж має чим похвалитися – електорат Зе теж нагадує про 200 років рабства і жорстокої колоніальної політики мокшан.

-Рабів до раю не пускають, раби навіть рай можуть перетворити на пекло.

Є про що подумати.