Стихи

Луна толкала бледным взглядом

Чтоб встретить солнца луч на море
В прохладе утренней волны,
Небесных тучек разговоры
Подслушал я, стыдясь луны.

Луна толкала бледным взглядом
Весёлых звёздочек-подруг.
А те, звеня ночным нарядом,
Ушли за горизонта круг.

Они шептали, улыбаясь,
О сокровенном и большом.
И незаметно, удаляясь,
Меня бросали голышом.

Я стал записывать их речи,
Что излучали божество.
И вот на этой дивной встрече
Стихов я понял волшебство.

Шуршали волны, грел песочек,
Народ бездействовал, лежал.
И неба синего кусочок
Без тучек радостно визжал.
_____________________
В автобусі з Гонтівки на Одесу. 15 квітня 2011 р.

Бруньки на дереві сміялись

Я відчував себе в коханні
В селі , хоч там сікли дощі.
Від них ховався на світанні…
В дитинстві там гули хрущі…

Шпаки співали. З горобцями
Просили в сонечка тепла
І ранки ніжно обіцяли
Подарувати день добра.

Бруньки на дереві сміялись,
Як юні груди у дівчат.
Відверто радістю зібрались
Без заборон, без всяких чат.

Вітри весняні щічки гріли,
Вербові коси запліта.
І річка в травах зеленіла
Бурхлива, вільна і свята.

Піони землю прокололи,
Троянди гострять колючки.
І півень гордий, як ніколи,
Палить курей, як ніч свічки.

А песик ще не розуміє,
Чому цей теплий дощик ллє…
І рижий котик шаленіє
Та з калабаньки воду п’є.
_________________
Одеса - Гонтівка. 15 серпня 2012 р.

Співає небо, мліють зорі.
Верба то плаче, то шумить.
Пташки, неначе діти в хорі,
Кладуть на ноти літню мить.
Пухнатий місяць усміхався,
Бо в річку всунувся ребром.
З вербою ясен цілувався,
В криницю хтось спускав відро.
Десь двері рипали, як скрипки,
Тулилась хвіртка до воріт.
В ставку підстрибували рибки,
Пухнатий кіт чесав живіт.
Піони запахом поїли,
Бузок росою освіжав,
Троянди, сховані уміло,
Колючкам сипали свій жар.
У цій красі, у цьому раї,
Ми йшли до школи, бігли в клуб,
Де духовий оркестр зітхає…
Де кучерявий ллється чуб…
А ти, за всіх найкрасивіша,
Найнедоступніша цвіла.
І спів твій радістю всіх тішив,
Коханням дихали слова.
Я на корнеті чи баяні,
Для тебе вчив нові пісні.
Між верб, де запахи духмяні,
Ми цілувались навесні.
Були поля і ліс, і школа,
Світило сонце, місяць грів
І нам здавалось, що ніколи
Не впаде листя з яворів.
Але подув холодний вітер,
Вербу зігнув і листя збив,
І перестало сонце гріти,
І місяць зірку загубив.
Мене, ревнивого хлопчину,
Збив вітер з ніг і джміль вкусив.
І я тебе, свою дівчину,
Так легковажно упустив.
Співає небо, мліють зорі.
Верба то плаче, то шумить…
Пташки, неначе діти в хорі,
Кладуть на ноти літню мить.
________________
С. Гонтівка. 15 серпня 2012 р.

Сонячна хустина, з крапельками неба,
І село, і річку вкрила як дитя.
Через далі сині я іду до тебе,
Бачу дві косички, як своє життя.

Волошки червоні, сині, жовті, білі
На життєвім полі я не міг знайти.
Та кохання перше - кроки неумілі
З легкістю міняло, несло до мети.

Верби і троянди, дубчаки і сосни,
І горох зелений, волошки в житах.
Поцілунки ніжні, роси на покосах -
Все це не погасло у моїх літах.

Серця стукіт юний оживає знову.
Я твій голос чую і веселий сміх
І ласкаю щіщки, губи, очі, брови –
Нам Господь Всевишній в цьому допоміг.
__________________
Автобус Гонтовка – Одесса. 24 июля 2013 г.

Струна любви

Я словно спички в коробке.
Я словно нитки в колобке.
Зажги меня, но не сжигай,
Лишь на струне любви сыграй.

Я как дождинка синих туч,
Я словно ветер смел, могуч.
Поймай меня, не отпускай -
И на струне любви сыграй.

Я словно розы лепесток.
Высоких гор живой поток.
Не рви меня, не разливай,
А на струне любви сыграй.

Я словно солнышко горю.
Я как соловушек пою.
Покрепче, милый, обнимай -
И на струне любви сыграй.

____________________
День рождения

Я рад, что встретил Вас, Наталья.
Вы жизнь мою перевернули.
Таких приятных дней не знал я -
Меня сразили счастья пули.

А было всё совсем непросто…
Я, дирижируя, почуял
Как вдохновенье мощным ростом
Пришло и говорит: «Хочу я

Вот эту женщину услышать,
Увидеть ближе, прикоснуться…»
С минуты той мне сердце пишет:
Любовью бы не задохнуться.

Вы так прекрасны, интересны.
Ваш голос лечит, оживляет.
Пусть не поёт он людям песни,
Добро как делать – голос знает.

Вы всем красивы, совершенны.
Вы излучаете сиянье.
Нет больше женщин во Вселенной,
В ком так сверкает обаянье.

Я счастлив вылить эти строки
На чистый лист бумаги вечной.
Простите мне за эти вздохи,
За этот стих простой, сердечный.

Ведь Вы сорвали с окон шторы,
Открыли дверь и воздух хлынул,
От солнца заиграло море!
Тогда из сердца грусть я вынул

И вновь поверил – есть на свете
Такая женщина, что любит…
Своих сынов. За них в ответе
Она строга, но приголубит

И путь им верный нарисует,
Словами нежности укроет.
Оденет, вздёрнет и обует.
В дни непогоды не заноет.

Склоняю голову пред Вами
И подымаюсь на колени,
А Вы теперь решайте сами,
Чем же прекрасны дни рождений!