Таємниця Варязьких печер

Варязькі печери – найдревніші, найменш досліджені і найневідоміші для широкого загалу з усіх печер Київської Лаври. Знають Ближні і дальні печери, а про Варязькі мало хто навіть чув. Хоча тоді, коли з’явилися на темтешніх пагорбах перші відомі нам печерські відлюдники, Іларіон, а трохи згодом і Антоній, Варязькі печери вже існували. Через деякий час вони були з’єднані з Дальніми печерами і вже багато століть існують як складова частина єдиного печерного комплексу, зберігаючи свою трохи дивну назву.

Назва насправді виглядає дивною. Бо варяги печер не копали. Принаймні, ті варяги, які деякий час хазяйнували на Русі – сам Хрьорк, тобто Рюрік, і син його Інгвар Хрьоркссон, тобто Ігор Рюрикович, і всі їхні нащадки. Бо вони репрезентували зовсім іншу верству, правлячу і військову. Ну, кшатріі, іншим словом. А не брахмани.

Є також і інша назва Варязьких печер. Розбійницькі. Буцім-то викопали їх колись давно якісь розбійники, щоби звідтіля зненацька нападати на торгові суда, які йшли Дніпром “в греки”, або “з греків” Дніпром поверталися. Існували ж бо потаємні виходи з Варязьких печер до Дніпра. А розгалужені підземелля становили ідеальне місце для переховування як здобичі, так і “особового складу”.

Але то все перекази. Ми не маємо жодного документального свідчення про те, що подібні речі насправді відбувалися.

Самі Варязьки печери досліджені дуже слабо. А серед шукачів скарбів розповідається про злу долю тих, хто колись був наважався шукати кривавого розбійного золота, але так і зник у таємничих підземних лабіринтах.

Києво-Печерський патерик повідомляє, що були колись два ченці, Федір і Василь, і от одному з них, Федору, трапилося знайти якийсь величезний скарб саме там, у Варязьких печерах. Федір розповів про знахідку Василеві, а той переконав Федора, що клад треба закопати, щоби ніхто його не знайшов. Так вони і зробили. Але якось прознав про знахідку син київського князя Святополка, Мстислав. За його наказом ченців притягли в княжий палац і піддали тортурам. Але ті нічого не сказали. Під ранок обох замордували. Одного з них, Василя, сам Мстислав, вже напідпитку, власноруч застрелив з лука. Кажуть, перед смертю Василь передрік Мстиславові смерть від ворожої стріли. Так, власне, невдовзі і сталося.

Така ось історія. От якось не щастило Києву на правителів. І досі, між іншим, наче пороблено, але то вже інша тема.

Повернемося до самих Варязьких печер. Хоч вони і з’єднані з Дальніми, але ченці туди не ходять. Система ходів дуже розгалужена, там легко загубитися, а лесовидні суглинки так званого “лаврського горизонту”, в яких прокладено увесь цей лабіринт, і без того легкі і нетривкі, тут особливо рухомі. Дніпро, базис ерозії київських схилів, тут вже близько. Є і інші, ендогенні та антропогенні фактори, через які взагалі вся територія Лаври знаходиться у зоні підвищеного геоморфологічного ризику, але це теж окрема тема.

Отже, в печерах, і зокрема у Варязьких, трапляються обвали. Можливо, тому ходи тут зовсім вузькі і низькі, і незручні для пересування – мабуть, ті, хто копав ці ходи, добре знали про небезпеку.

То ж хто їх копав? Розбійники? Але ж розбійники не копають підземних лабіринтів. Це інші люди. Вони як раз уникають щоденної, багаторічної, обережної та копіткої праці. Тим більше в підземеллі. Хоча використовувати підземні ходи, прориті іншими, розбійники іноді полюбляють.

Ходи, прориті іншими. Не варягами, і не робійниками. Тоді ким?

Якщо ми хочемо спробувати розкрити загадку Варязьких печер, нам варто повернутись у далекі, до-писемні, “темні століття” Київського Подніпров’я. Тому що ці печери, перші печери Києва, було викопано, скоріше за все, саме тоді.

В часи пізньої античності Кив вже був досить великим торговим і ремесленим поселенням, але цей пласт історії міста досить погано вивчений. Це було готське поселення. Подніпров’я було, так би мовити, “становим хребтом” їхнього королевства, що звалося “Ойум”. Населення було мішаним, бо крім готів, на цій території жили ще й анти, у яких дослідники вбачають прото-слов’ян, але “цивілізаційне лідерство” належало все ж таки готам, про що свідчать числені знахідки і пам’ятки матеріальної культури того часу.

Готи просто перебували тоді на більш високому рівні розвитку. Як відомо, вони були християнами, аріанами. І в них були ченці. Якщо якісь ченці і почали копати київські печери, то це були готські ченці. Інших просто не могло бути.

Королівство Ойум розвалилося під ударами гуннів Аттіли. Король Ерманаріх, за повідомленнями римських джерел, покінчив життя самогубством. Це сталося близько 376 року до н.е. Після цього Київ надовго занепадає. Ми не простежуємо на його території значної культурної і соціально-економічної активності протягом декількох наступних століть. Готи пішли звідси – в Крим, на Балкани, і далі в Європу. З місця постійного проживання зрушило і багато інших народів євразійського Барбарикуму. Почалося Велике Переселення Народів.

Але печери залишилися. Ми, мабуть, ніколи не дізнаємось, чи переховувались в тих печерах від гуннів якісь ченці, чи вже може не ченці, а якісь інші люди. Може навіть, і злі люди, розбійники, які інколи грабували торгові суда, що йшли Дніпром. Бо торгівля, хоч і занепала, але не вщухла остаточно, і Дніпро продовжував виконувати роль одної з найважливіших транспортних артерій Східної Євпропи, навіть у “темні століття”.

Отже, хаос і відсутність державного устрою на теренах Подніпров’я після того, як прийшли гунни і пішли готи, цілком можливо, перетворив старі чернечі готські печери на “розбійницькі”. А народна пам’ять зберігла цю назву.

Тоді чому ж “Варязькі”? Тут треба подивитись, як готською мовою буде “ворог, розбійник”. Wargs. Це коротке готське слово пояснює, мабуть, усе. А заодно і те, чому варяги називалися варягами.

Wargs…