Трушковичі Truskawiec Truskavitz ТРУСКАВЕЦЬ

Відомий на всю Європу курорт. Мальовнича природа Передкарпаття, цілющі мінеральні води, озокерит, повітря. Цим, здається, і вичерпується те, що ми знаємо про цей край. До прикрого мало.

Загадки Трускавця починаються з самої його назви. Трускавeць чи Трускавець? І звідки ця назва? Від суниць, або трускавок? Навряд, бо суниці-трускавки з’явилися в Європі лише на початку XVIII сторіччя, привезені з Чилі. А Трускавець на той момент вже був відомий під своєю назвою вже декілька століть.

І теж не від литовського слова “druska”, що значить “сіль”. Бо серед великої кількості “солеварних” назв Передкарпаття присутня і “сіль”, і “ропа”, але немає жодної, схожої на литовський “друскінінкай”. Тим більше, місто існувало вже в часи Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Можливо, назва поселення походить від давньоруського імені Трушко або Трусько через назву місцевості “Трушковичі” ? Але нам нічого невідомо про особу з таким ім’ям.

Ще раніше, в часи пізньої античності тут жили готи, гревтунги, карпи та інші народи, які взяли участь у формуванні слов’янської культури та етносу. В самбірському музеї “Бойківщина” зберігається знайдений на території Трускавця бойовий римський чекан IV століття нашої ери.

До речі, загадкові карпи, мешканці Карпат, отримали свою назву від гір, а не навпаки. Бо саме слово “karpat”, яке зберіглося в албанській і вірменській мовах, власне, значить “гора”, і має прадавнє іллірійське походження.

Готське дієслово “trusgjan” значить “підпирати, укріплювати, фортифікувати”, а прикметник “weihs” значить “святий, священний”. Отже, у слов’янській за звучанням назві “Трускавець”, цілком можливо, “сидить” прадавнє готське коріння. Так само як і в назві річки Тисмениця: “thiuth” значить “хороший, добрий, гарний”, а “mena” – місяць (той, що на небі).

Глибоке вивчення історії Передкарпаття обіцяє нaм ще багато цікавих відкриттів.

Історія Трускавця часів польско-литовського та австро-угорського управління відома значно краще. Після першого розбору Речі Посполитої місто відійшло Австрії. З кінця XVIII вже проводилися ситематичні дослідження, було визначено хімічний склад вод. B 1836 році львівський вчений, аптекар і хімік вірменського походження, Теодор Торосевич (Teodor Torosiewicz), відомий тим, що дослідив води майже всіх відомих на той час водолікарень Галичини, визначив хімічний склад славнозвісної трускавецької Нафтусі.

Але лікувальні властивості місцевих мінеральних вод були відомі людям дуже давно. Неподалік від теперешнього джерела “Броніслава” знаходилося цілюще джерело з цікавою назвою “Паршивка”. Сірчаними водами “Паршивки” лікували захворювання шкіри в коней і людей.

В 1827 році за офіційним дозволом з Відня з’являється перший впорядкований бальнеологічний курорт – у вигляді будиночку та кабін для прийняття ван, та невеликих будинків для відпочиваючих. Наприкінці ХІХ століття він вже досягнув рівня найкращих європейських бальнеологічних курортів.

Перед першоє світовою війною курорт було електрифіковано. Ґас з місцевої нафти, який використовувався для освітлення вулиць, змінився електрикою. З’явилось купальне озеро, спортивні майданчики, залізниця і новий вокзал. Прогрес цивілізації був помітний в усьому. Не останю роль в цьоміу зіграв Раймунд Ярош, голова комерційного товариства, яке займалось розвитком і благоустроєм курорту.

Після першої світової війни настав новий етап розвитку курорту. Науковці і лікарі відзначали надзвичайні лікувальні властивості трускавецьких вод. Про це писали газети всієї Європи. Потік відвідувачів постійно зростав і сягнув близько 20 тисяч на рік.

Дальший розвиток курорту перервала друга світова війна. Німці влаштували тут військовий шпиталь, радянська влада – колгосп. Лише згодом було прйняте рішення про перетворення Трускавця на “всесоюзную здравніцу”, пішли серйозні капіталовкладення. Під кінець радянської доби Трускавець вже приймав до 350 тисяч людей на рік.

Унікальним цей край зробила сама природа, зібравши в одному місці воду, нафту, ліс і сіль.

З 1947 року вперше почали використовувати озокерит. Власне, “пахучий віск”, а саме так перекладається з грецької назва цієї гірської породи, видобувався у Прикарпатті дуже давно. Наприкінці ХІХ століття прикарпатський озокерит використовувся для ізоляції першого трансатлантичного телефонного кабелю, який був тоді прокладений міє Європою і Америкою.

Але ця природна суміш парафінів, мінеральних олій, смол та інших речовин, як виявилося, має не тільки промислове, а і лікувальне значення. Дія гарячого обгортання озокеритом ґрунтується не тільки на його властивостях теплоносія, пластичного і зручного у застосуванні, але і у високому вмісті біологічно активних речовин, які проникають крізь неушкоджену шкіру і мають комплексну оздоровлюючу дію.

Але головним лікувальним фактором Трускавця була і залишається мінеральна вода. Цікаво – якщо ще з часів Торосевича ми багато знаємо про хімічний склад тієї ж “Нафтусі”, і за час функціонування курорту зібрано колосальний фактичний матеріал, все одно, конкретні механізми цілющої дії трускавецької води залишаються не до кінця з’ясованими. Сполучення мінеральних і органічних складових – унікальне і має досить складну регуляторну дію, включно з тонкими біохімічними процесами на клітинному рівні.

Трускавець – це справжній скарб Передкарпаття. Як у краплі цілющої Нафтусі, у ньому – багатовікова історія краю, потік потужних цілющих сил природи, і обіцянка відновлення людського тіла і духу.