"Кому мешали эти бочки"(продовження)

В цьому році буде відзначатися 70 років Ленінградської блокади. Мешканці Ленінграда харчувались страшним блокадним хлібом який випікали із суміші: харчової целлюлози—10%, бавовняного жмиху—10%, обойного пороху — 2%, борошна після витрушування мішків — 2%, кукурузяного борошна — 3%, житнього борошна — 73%. Хлібозаводи на формовій випічці хліба, припік довели до 70%.
Рівень збільшення або зменшення росту мінімальних цін забезпечує відповідний рівень доходів товаровиробників відповідної галузі, відповідного товариства-соціуму в суспільстві. Напевно тієї частини суспільства, яка наближена до уряду, державних фондів, але точно інформованому товаровиробнику про умови державної інтервенції на вільному ринку товарів масового споживання.
Кожен рік, навесні Аграрний фонд України закуповуватиме збіжжя майбутнього врожаю на умовах форварду (фіксованої ціни) за фактом посівів цих культур. Після укладання відповідних угод сільгосптоваровиробники отримають аванс у розмірі 70%, що розрахований на підставі фіксованих мінімальних інтервенційних цін для відповідних сільгоспкультур.
Розміри мінімальних інтервенційних цін та авансових платежів Аграрного фонду України в 2014 році. Перший стовбчик-
Культура, другий - Мінімальна інтервенційна ціна (з ПДВ),Грн..Третій-Розмір авансу за 1 тонну,Грн..Четрертий 50% 20%
Пшениця м’яка 2 класу 1 841,00 920,50 368,20
Пшениця м’яка 3 класу 1 736,00 868,00 347,20
Пшениця м’яка 4 класу 1 667,00 833,50 333,40
Жито 1 класу 1 601,00 800,50 320,20
Жито 2 класу 1 525,00 762,50 305,00
Жито 3 класу 1 453,00 726,50 290,60
Ячмінь 3 класу 1 567,00 1 096,90
Овес 1 класу 2 640,00 1 848,00
Овес 2 класу 2 420,00 1 694,00
Овес 3 класу 2 200,00 1 540,00
Просо 1 класу 2 750,00 1 925,00
Просо 2 класу 2 500,00 1 750,00
Просо 3 класу 2 250,00 1 575,00
Гречка 3 450,00 2 415,00

Слід зазначити, що за умови встановлення вищої за ринкову ціну, кожний виробник прагне виробити більше тієї сільгосппродукції. Продукції, яка включена до вищезазначеного переліку и не звертаючи уваги на якість сорту зерна, бо продаж цих сортів - гарантований державою. Зверніть особливу увагу на те, що в переліку державних мінімальних інтервенційних цін відсутні сорти пшениць найвищої якості, екологічно чистих з високими поживними цінностями. Тому встановлення мінімальної ціни на продукцію викликає надвиробництво зерна відносно низької якості, і дефіцит якісної товарної продукції сільгосптоваровиробника.

В 2013 році Україна зібрала 63 млн. тонн зернових, що стало абсолютним історичним рекордом. За таких обставин уряд повинен зменшити надлишок врожаю зернових, щоб не допустити зменшення ціни на зерно. Зменшення до критичного рівня ринкових цін, коли продаж не покриває витрати на виробництво. З цією метою уряд закуповує надлишки сам, і стимулює до цього посередників-експортерів, тобто вивозить надлишки на зовнішні позадержавні ринки. Але, підігріваючи експорт уряд двічі збільшує бюджетні витрати. Один раз, це прямі державні витрати на закупівлю збіжжя, у відносно одного вітчизняного виробника. Другий раз – зменшення експортного мита. Рівень експортного мита повинен зворотно-пропорційно залежати від обсягу надлишку врожайності зернових культур. Чим більше надлишки, тим менше мито. Нема надлишку врожайності – максимальне мито. Таким чином, встановлення урядом максимальної і мінімальної межі цін позбавляє ринкову економіку механізму саморегуляції попиту і пропозиції, природного узгодження інтересів покупців і виробників. Держава зобов’язана забезпечити населення доступним дешевим хлібом, чим викликає надвиробництво зерна відносної якості.

Крім того максимальна межа ціни призводить до збитковості виробництва високоякісних сортів зерна, але є мінімальною ціною(вищою за риночку) на сорти зерна з яких виготовляється «соціальні» сорти хліба, підвищує рівень доходу виробників хліба відносної якості. Державне регулювання, по суті, має суперечливі наслідки. Тому очікувані вигоди від введення максимальних і мінімальних цін слід завжди порівнювати з великими втратами державного бюджету, з втратою прозорості, з проявами корупції. Нагадую, Ая діє об’єктивно, незалежно від суб’єкту, керує ринковими процесами. Ая руйнує торгівельні відносини між покупцями и продавцями. Знищує товари високої якості.

Коли в умовно окремому соціумі(ринку), виробництво якісного товару не рентабельне, а відносної якості - надприбуткове природне регулювання ринку здійснюють об’єктивні закони «АСИМЕТРИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ».

Моє покоління народилось і виросло на гаслі «Хліб всьому голова», хлібороб – це най шанована професія етнічного українця, його бренд. Зображення хлібороба на фоні пшеничного поля є лідером піар технологій, пшеничне поле відображено на прапорі України, є лицем нашої держави. Хліб – це бренд добробуту і успішності. Хліб – це наш експорт, надбання, наша гордість на світовому ринку сільгосппродуктів.

Виробництво товарного зерна - це тривала за часом, енерговитратна і високотехнологічна частина виробництва хліба. Хлібороби несуть певні матеріальні втрати навесні, моляться богу на сприятливі погодні умови, доглядають за ростом и втратами під час збору урожаю. Весняний день – рік годує. Нагадую, навіть комплексний відповідальний підхід до справи, не гарантує від втрат.

Якість хліба залежить від якості зерна. Стрибок темпів росту виробництва зерна з 30 до 90 ц/га можливий лише на основі застосування сучасних технологій підживлення рослин, обробку посівів пестицидами (гербіцидами, інсектицидами, фунгіцидами) і підсилювачами росту (ретардантами), що край негативно відображається на якості зерна. Всі речовини, і корисні і шкідливі, всмоктуються в зерно через алейроновий шар і ембріон, які найбільше вбирають в себе стимулятори, абсорбуючи в собі всю отруту. Тому контроль за якістю зерна – це надважлива справа державних органів, яка ніколи не втратить актуальності. Контролю ніколи не буває забагато, його завжди не вистачає.

В основі управління якістю положено систему розподілу всього обсягу збіжжя на певні великі партії зерна однієї, але з одного боку певної, а з другого відносної до іншої, якості. Базова кондиція партії зерна - норми якості, яким повинно відповідати спіле зерно. Вони базуються на досвіді багатьох поколінь і встановлені законодавством держави. За основними показниками якості збіжжя коливаються між (в %): вологість - 14-15, зернова і сміттєві домішки - 1-3, натура - в залежності від сорту і району, де виросло. Державні закупівельні ціни, які є нижнім рівнем ціни, вищим за ринкову, повинні застосовуватись на зерно базової кондиції. Щоб вловити суть поняття, простоти розуміння, будемо називати базову кондицію окремої партії хлібопекарського зерна, як за теорією Аі - «СЛИВАМИ».

Обмежувальна кондиція - відображає максимально занижені (в порівнянні базовими) вимоги, за яких зерно, але ще може бути прийнято на ХПП, з відповідною корекцією ціни -«ЛИМОНАМИ».

Якість, рецептура, технологія виробництва хліба прямо залежить від певної великої партії зерна яка має свою відповідну вартість. «Сливи» дорожчі, «лимони» дешевші. Але обсяг певної партії зерна визначеної лабораторією, як мінімум, 20-100 тонн і потребує значних витрат пекаря, з його особистих оборотних коштів. Купити і сливи і лимони складно і небезпечно, змішування на складах якісного і «не дуже» збіжжя розповсюджене явище. Тому підприємці зазвичай купують одну партію зерна визначеної, в лабораторних умовах, якості.

Державне регулювання спонукало підвищення урожайності, збільшило кількість всього товарного зерна, і «слив» і «лимонів» на ринку. За рахунок чого? Напевно за рахунок хімічного підживлення, тобто за рахунок втрати поживної цінності зерна. З підвищенням урожайності - зростає зміст в зерні шкідливих для здоров’я людини хімічних елементів. Погіршується загальна екологія і природні умови росту і слив і лимонів. Але урожайність лимонів 90 центнерів з гектару, а слив 30. Валовий дохід від продажу урожаю лимонів значно перевищуватиме дохід від продажу слив. Крім того продаж лимонів, відбудеться в будь якому випадку за рахунок державних бюджетних коштів на закритому ринку. Трохи прихованої Аії, долю в бізнесі і лимони на папері перетворяться на сливи. Таким чином лимони обов’язково будуть куплені, за ціною вище ринкової.

Державне регулювання створило штучну модель ринку, яка направлена на знищення природного регулювання якості товару, попитом і пропозицією. Покупці, в особі певних клерків державного фонду, або бізнесмени стимульовані на експорт, гарантовано куплять у сільгоспвиробника все збіжжя, будь якої якості, і «сливи» і «лимони», за достойну ціну, яка влаштовує тільки продавців лимонів. Але виробники слив весною, літом і восени понесли значні втрати і не можуть продати свої сливи нижче своїх витрат, зібраний урожай слив треба зберігати, його в кишеню не положиш. Сливи з поля вже завезені на ХПП, а за зберігання треба платити, витрати ростуть, а ціна з ростом врожайності падає. Виникає ситуація, яку в шахах називають «цугцванг» - любий крок призводить до поразки, в нашому випадку до втрат, з часом все більших. Тому продавці слив вимушені продавати сливи за ціною лимонів.

Продовження читайте в наступному пості з зображенням Кабінету Міністів Укрїни.