Магічне право (продовження)

Помер Іван Мазепа біля міста Бендери, 21 вересня 1709 року.
Похований у Галаці. Через два роки мародери зруйнували могилу.

Точно «під копірку», як і 15 років тому, Козацька старшина направила у Москву донос, тільки тепер його підписав осавул Іван Мазепа, який виховувався у Варшаві і добре знав закони російського придворного життя, і у липні 1687 р. він змінив Глухівські статті Самойловича на свої Коломацькі статті. Вони ще більше обмежили владу Гетьмана. Козацька старшина була зобов'язана наглядати за гетьманом, і прямо доносити царю. Заохочувались шлюби між козаками і бояринями. Малоросія (Гетьманщина) оголошувалася частиною «іх царського Пресветлейшего Величества Самодержавной держави». У внутрішній політиці І. Мазепа, використовуючи прихильність царя Петра І, продовжував процес збільшення землеволодінь козацької старшини та Церкви. Великими землевласниками стали козацькі родини Кочубеїв, Ґалаґанів, Ханенків та багатьох інших нових родичів Мазепи. Створюючи стан феодалів, Мазепа закладав економічні підвалини нової влади, відновив соціальну опору гетьманської влади - феодалів. Але намагаючись скоріше збагатитися, вони збільшували податки, відновлювали панщину. Зростання феодального тиску на селян, загострило соціально-економічні суперечності. Політика гетьмана, його промосковський курс, привели до росту опозиції в Запорізькій Січі, куди, як і раніше, тікали всі невдоволені. Польські магнати і шляхта поновили Магдебурзьке право в містах, свою власність на землі, втрачену під час Національно-визвольної війни 1648—1657 pp. Будуючи соціально-економічні підвалини державності Гетьманщини у складі іншої держави, Мазепа загубив підтримку більшості населення. Спираючись тільки на феодалів, Гетьман був не в змозі привнести мир у козацьке суспільство, консолідувати його. І. Мазепа був більш досвідченим політиком ніж Петро І, за його наказами він сам воював з іншими державами, але не міг бути самостійним у зовнішній політиці. У 1705 р. цар наказав козацькі полки у Пруссії, перетворити на регулярні драгунські частини Російської імперії. Наступним кроком (на думку Мазепи) була б реорганізація всього козацького війська, останньої опори незалежності гетьмана, на складову російської армії. Тож існувала реальна загроза перетворення Гетьманщини на російську провінцію, а посада гетьмана взагалі втратила б сенс. Це був «момент істини» у відносинах гетьмана та царя. Тому І.Мазепа уклав договір, згідно якого Гетьманщина отримувала протекцію Швеції, і забезпечував самостійний розвиток української держави. Вчинок І. Мазепи вразив Петра І. Він звернувся з «Маніфестом до малоросійського народу», назвавши гетьмана зрадником. За наказом царя, князь О. Меншиков зруйнував гетьманську столицю Батурин, знищивши все населення міста, не пожалів ні старих, ні дітей. Почалися розправи над «мазепинцями» на всій території малоросії. За цих умов козацька старшина - куми Мазепи (полковник Д. Апостол, генеральний хорунжий І. Сулима та інші), побоюючись за свої родини та маєтки, відвернулася від Мазепи і покаялися перед Петром. Після розгрому Швеції під Полтавою І. Мазепа, переправившись через Дніпро, відступив на турецьку територію. Кум Івана Мазепи - Галаган був призначений чигиринським полковником та одержав великі земельні маєтки. Козаки переселилися на територію Кримського ханства, де утворили Олешківську Січ. З Мазепою Гетьманщину покинуло 5 тис. батуринських козаків та 4 тис. запорожців — саме вони стали першими українськими політичними емігрантами. Вражений крахом своїх планів, старий гетьман помер у вересні 1709 р. у м. Бендери. У церквах Москви та Гетьманщини за вимогою Петра І було оголошено анафему (церковне прокляття) І. Мазепі. В історії поразка одного – це перемога іншого. Петро І, продовжуючи рушити козацькі свободи, наказав старшині, обрати нового гетьмана, Івана Скоропадського, який почав присягати Російському царю. З 1721 р. Росія почала називатися імперією, а Петро І — імператором.

Він самостійно призначав полкову та сотенну старшин, при гетьмані вводилася посада резидента — наглядача, який мав спостерігати за діяльністю І. Скоропадського та його уряду. Значно збільшилася в Україні кількість московських Даругів і Баскаків, встановлювався контроль за збиранням податків до царської казни. Він наказав вивозити українські товари за кордон тільки через російські прибалтійські порти. Як і раніше, козацьке військо, селяни відряджалися на спорудження фортець, каналів, будівництво Санкт-Петербургу. Козацька старшина, щоб зберегти своє становище, посилює гноблення селян. У самого Скоропадського було 120 тис. підданих. Московське дворянство також отримало в Гетьманщині великі землеволодіння, у яких вводилося кріпацтво. Петро І постановив у квітні 1722 р. створити Малоросійську колегію (1722—1727) із шести московських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вільяміновим. Колегія виконувала функції нагляду за діяльністю гетьмана та старшини. Як і передбачав Мазепа, усі питання державного життя Гетьманщини повинні були погоджуватися з Колегією, яка фактично позбавила І. Скоропадського влади. Цього гетьман не міг пережити і в липні 1722 р. помер.

Після смерті гетьмана Петро І зовсім відмінив виборчу систему гетьманщини-малоросії і наказав чернігівському полковнику Петру Полуботку (1722—1724) керувати Генеральною військовою канцелярією під контролем Малоросійської колегії. Від самого початку П. Полуботок увійшов у конфлікт з Московським урядом, виступив проти втручання в козацькі справи керівника Малоросійської колегії Вільямінова. З метою зменшення звернень українського населення до Московської колегії, П. Полуботок провів реорганізацію судів, ввів порядок судової апеляції, суворо заборонив хабарі та тяганину. Прознавши про це, Петро І перетворив Малоросійську колегію, з контрольного на головний керівний орган в Малоросії. Крім того, як і передбачав Мазепа, Петро І підпорядкував козацьке військо фельдмаршалу М. Голіцину — командувачу Московськими військами в Малоросії. Обурений опозиційною діяльністю наказного гетьмана, у 1723 р. викликав його зі старшиною до Санкт-Петербургу, заарештував і відправив в ув'язнення до Петро-павловської фортеці. У грудні 1724 р. П. Полуботок помер. Через 40 днів після його смерті, у січні 1725 p., помер і Петро І.

С Петра I начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории… Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует, пьянствует, сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Евангелий — ящиков с водкой… коронует блядь свою и своего любовника, и казнит сына… (Лев Толстой)

Престол несподівано дістався коханці Петра І, Катерині, потім до законного спадкоємця Петра II , але фактичне управління імперією залишалось в руках О. Меншикова. Але в Малоросії керувала Малоросійська колегія якій Петро І надав функції автономії. З метою збільшення прибутків вона наклала нові податки на малоросійські землеволодіння, в тому числі й на Меншикова, який мав величезні маєтки на Лівобережній Україні. Фаворит Петра І став ворогом Малоросійської колегії та її бригадира С Вільямінова. За його проханням Петро ІІ відкликав Вільямінова до Росії і дозволив обрати нового гетьмана. У жовтні 1727 р. на Генеральній раді у Глухові гетьманом було обрано Миргородського полковника, останнього виборного гетьмана козацтва Данила Апостола. Коли він поїхав на коронацію Петра II, подав прохання про відновлення Березневих статей 1654 р. Б. Хмельницького. Однак замість двостороннього договору Д. Апостол отримав царський указ, так звані «Решительні пункти». Після смерті Д. Апостола у 1734 р. Анна Іоанівна взагалі заборонила вибори і створила для управління Малоросією — Правління гетьманського уряду. Цей орган складався з трьох Московських та трьох Козацьких урядовців. У 1740 р. померла імператриця Анна Іоанівна, Правительницею було оголошено її племінницю Анну Леопольдівну, але знов відбувся черговий Московський переворот і Імператрицею проголошено Єлизавету(1741—1761), дочку Петра І. Активну участь у перевороті брав виходець з козацького роду Розумів, фаворит цариці Олексій Розумовський. Потім Розумовський таємно обвінчався з імператрицею, а у 1747 р. була проголошена царська грамота про відновлення гетьманства. На раді козацької старшини у Глухові у лютому 1750 р. за вказівкою Єлизавети останнім Гетьманом козацтва було призначено брата Олексія - Кирила Розумовського (1750—1764). Всіма справами в Малоросії займалася козацька старшина. Бувшу Гетьманщину було поділено на повіти, встановлена система станових судів, розширені права старшини, яка отримала офіційну назву «шляхта» й оформилася у привілейований стан. У середині XVIII ст. в Малоросії 1 % населення володів 50% земель. У 1760 р. гетьманом було видано універсал, за яким селяни, що бажали піти від пана, повинні були отримати від нього письмовий дозвіл, втрачаючи при цьому право на своє майно. Збереження права переходу селян на деякий час затримало процес закріпачення. Малоросія розглядалася правлячими колами Росії як складова імперії. У 1754 р. було взято під контроль фінанси Гетьмана, ліквідовано митні кордони. Київ було вилучено з-під влади гетьмана. У 1761 p., померла покровителька Розумовського Єлизавета Петрівна. Після традиційного для Москви заколоту, на трон всілася німецька княгиня Софія-Фредерика-Августа Ангальт-Цербстська, яка взяла собі ім'я Катерина ІІ.

У листопаді 1764 р. Катерина II оголосила указ про скасування гетьманства та відновлення діяльності у Глухові Малоросійської колегії (1764—1786). ЇЇ президентом став граф П. Румянцев, який одночасно був і генерал-губернатором Малоросії. Гетьман, отримавши чин генерал-фельдмаршала та великі землеволодіння, наприкінці життя переселився у Батурин, де і помер у 1803 р.

Продовження читайте в наступному пості Магічного права з зображенням 100 рубльової катеринки.