Магічне право (продовження)

Козаки́
(давньорус. козакъ, пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці. Члени самоврядних чоловічих військових бригад, що з 15 століття існували в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів.

Відкриття Америки, приплив золота у Європу, дали поштовх розвитку товарно-грошовим відносинам, мануфактурне виробництво збільшило попит на сировину яка знаходилась переважно в Азії. Багато міщан-підприємців мешканців західної Європи прямували на схід. Шукали порятунку від гноблення арати-найманці з Золотої Орди. На сучасних південно-східних землях України лежали величезні незаселені та неосвоєні степові простори середньої та нижньої течії Дніпра. Тут не було ні панів, ні кріпацтва, ніякої державної влади. Через постійну загрозу нападів татар, яких підтримувала Османська Імперія, втікачі йшли в ці краї, не поодинці, а ватагами (бригадами). Ватаги очолювали отамани. Вони розселялися у збудованих ними хуторах та слободах, містах Чигирині, Каневі, Черкасах, Корсуні тощо. Таких переселенців називали Козаками.

Основним заняттям Козаків був захист своєї землі від татар, але у часи відпочинку від обопільних набігів, розвивалося мисливство, рибальство, бджільництво, скотарство, землеробство. Саме вільне Козацтво освоїло величезні південно-східні простори Європи, саме воно стало тією соціальною верствою, яка виступила проти феодально-кріпосного гноблення на Сході Європи, за свободу пересування, торгівлі, захист особистості. По землях Козаків пролягав шлях із варягів в греки. Козаки, за винагороду, охороняли і супроводжували товари, які перетинали їх землі. Сусідство з східними ханствами змушувало кожного Козака мати свою особисту зброю, володіти нею та бути завжди готовим до бою. Козаки будували невеликі укріплення — січі. Тож в умовах, коли подріблена феодальна Європа не могла захистити свої кордони, козацтво заробляло на захисті Європейських земель від руйнівних нападів кочових племен зі сходу. Як політична організація Запорозька Січ була військово-демократичною козацькою республікою. На Січі не існувало писаних законів і прав, але козаки створили своє власне неписане право, яке ґрунтувалося звичаях та традиціях (до речі, як і Магдебурзьке). Козацький неписаний закон захищав приватні ремесла, вільну торгівлю, особисте життя козаків, але тільки в мирний час. На час військових походів, всі вольності заборонялись, і діяла чітка військова ієрархія, всі мешканці січі підкорялися обраному на Козацькій раді Гетьману. Ідеалом життя козаків були повна воля, свобода, рівність і братерство на землях Дикого поля. На межі XVI—XVII ст. козацтво вже сформувалося, як окрема могутня громада, яка усвідомлювала своє призначення не тільки як захисника своїх земель, а як потужну організовану силу, яка (за винагороду) воювала будь кого.

На заході Козацьких земель, після смерті бездітного короля Сигізмунда II Августа у 1572 р. сусідні Литва з Польщею об'єднались в єдину державу — Річ Посполиту. Сформувався державний устрій за принципом виборності королів. Така форма станової монархії отримала назву «шляхетська демократія». Об'єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту на заході, прискорило формування Московської держави на сході. Іван IV Грозний вдало продовжував грабіжницьку політику Чингизхана. Процес збирання навколишніх земель, зміцнив владу царя в Москві. Потім коротке царювання Бориса Годунова завершилося глибокою соціально-економічною та політичною кризою, яка отримала назву «Смутні часи» (1605—1612). Вибори царя, в Москві, вважалося страшним кощунством: "Як можна обирати рідного батька".

Анархією у Московській державі скористалися шляхта та католицька Церква Речі Посполитої, яка підтримала самозванців Лжедмитрія І та Лжедмитрія II у боротьбі за московський трон. «Народноє ополчєніє», яку очолили Новгородський купець Кузьма Мінін і Стародубський князь Дмітрій Пожарський, за підтримки православного патріарха Гермогена, восени 1612 р. звільнили Москву від поляків, і відновила свою незалежність Московська держава. У лютому 1613 р. Земська Рада – на зразок Курултая центральна станово-представницька установа, яка складалася з вищого православного духовенства, боярства, дворянства (уперше і востаннє в історії Московської держави і Російської імперії) обрала царя - Михайла Федоровича Романова (1613—1645) з правом спадщини. З його воцарінням у Московській державі почала правити династія Романових. Яка перед Новгородськими спасителями залишалась назавжди в неоплаченому боргу.

«Захотим помочь государству, так не жалеть нам имения своего, не жалеть ничего, дворы продавать, жен и детей закладывать, бить челом тому, кто бы вступился за истинную православную веру и был у нас начальником». К.Минин

Землі, де мешкали козаки, за міжнародними договорами, підпорядковувались Речі Посполитій. На цих незаселених просторах постійно тривали війни з – Османською Імперією. В 1616 році Гетьманом козацтва був обраний Петро Сагайдачний. У зовнішній політиці Петро Сагайдачний дотримувався вираженої анти османської орієнтації. Він увійшов до історії як прихильник інтеграції козаків до Речі Посполитої (землі всієї східної Європи) третім, рівноправним із польським та литовським народом. Залишаючись підданим польського короля, використовуючи суперечності між Річчю Посполитою, Московською державою і Османською імперією, він проводив самостійну внутрішню політику. Султан Осман II об’явив війну Речі Посполитої. Уряд Речі посполитої найняв козацьке військо. На чолі з П. Сагайдачним, козаки виступили на боці поляків. У довгих, запеклих боях була отримана блискуча перемога над турками під Хотином. На жаль, Сагайдачний був поранений і після тривалої хвороби, згодом помер у Києві. Осман II, після поразки від козаків, припинив Європейську експансію. Але, після підписання мирної угоди з Османською імперією, уряд Речі Посполитої «забув» про свої обіцянки козакам: виплатити платню, надати допомогу родинам загиблих козаків. В помсту за «кидалово», Козаки почали грабувати міста і землі Уряду Речі Посполитої, під проводом Богдана Хмельницького, який на собі відчув шляхетське свавілля і ненавидів поляків. Наприкінці січня 1648 р. на чолі повстанського загону, він розгромив польський гарнізон.

Б.Хмельницького обрали гетьманом і під його проводом козаки успішно звільняти землі від західної шляхти і встановлювали закони Дикого поля. Втративши Лівобережну Україну, Київ і Придніпров'я, польський уряд запропонував тимчасове перемир'я. Перерву у воєнних діях Б.Хмельницький використав для розбудови української державності, її напіввійськовий характер зумовили неписані закони Запорозької Січі. Саме тому створювана українська держава офіційно називалася - Військо Запорозьке (згодом Гетьманщина). Вищим органом влади в державі була Козацька рада. Вона являла собою віче, загальні збори козаків, тобто тих хто прийшов на раду сам, чи кого спеціально зібрали (без виборчих списків). Головою держави був гетьман, який обирався безстроково, мав вищу адміністративну, судову і військову владу, а також законодавчі повноваження, керував зовнішньою політикою. При гетьмані були гетьманські ад'ютанти (генеральні старшини з особливих доручень): Осавул — у військовій сфері, Бунчужний — хранитель гетьманського бунчука, Наказний Гетьман — командувач війська на час проведення певних бойових операцій. Функції гетьманської столиці виконував Чигирин, який з прилягаючою територією дарувався йому як вірному підданому(феодалу) короля Речі Посполитої. Виконавча влада належала Генеральному урядові, очолюваному гетьманом. До уряду входили генеральні старшини: Писар — керував Генеральною військовою канцелярією (займався дипломатичними зносинами), Судді (їх було два) — очолювали гетьманський суд, Обозний — відав артилерією і військовим постачанням, Підскарбій — відав фінансами, керував військовим скарбом. У полкових містах (Біла Церква, Умань, Черкаси, Ніжин, Полтава та інших) були резиденції Полковників, яких обирали полкові ради, і затверджував гетьман. Полковники мали військову, адміністративну, судову владу над населенням території полку. У полку існував свій військово-адміністративний апарат — полкова старшина (писар, обозний, суддя, осавул, хорунжий). У сотенних містах був сотенний уряд, а влада належала сотнику, який виконував ті самі функції, що і полковник. Гарантом успішної розбудови держави була армія. Ядро армії складало вільне козацьке військо. Державною емблемою и був герб Війська Запорозького — козак із шаблею і рушницею; державними клейнодами — гетьманська булава, печатка, гетьманський бунчук і корогва. Державна казна поповнювалася з джерел земельного фонду, доходів від промислів і торгівлі та з податків. Державний апарат управління молодої держави створювався на умовах виборності, під безпосереднім керівництвом виборного гетьмана, який опирався на виборну Козацьку раду. Уряд козацької України мав дипломатичні стосунки з Валахією, Трансільванією, Швецією.

Постійними були відносини з Московською державою, Олексій Михайлович довго офіційно не втручалася у польсько-козацьке протистояння, але «втіхаря від поляків» надавав Козакам допомогу (дозволяв без мита вивозити хліб, сіль, військові припаси, зброю тощо). Торгові зв'язки Чигирина та Москви переросли у політичний україно-російський рівноправний союз Московської держави і Війська Запорізького, Київської православної церкви і Московської.

Продовження читайте в наступному пості Магічне право(продовження) з зображенням Київського пам'ятника Богдану Хмельницького.