Магічне право

Проїжджаючі, по Набережному шосе, я дуже здивувався, коли побачив, відновлення забутого найстарішого з існуючих пам’ятників міста Києва, колони Магдебурзького права. Ця Пам'ятка була вставлена на честь повернення місту Києву Магдебурзького права, яке воно вперше дістало ще у 1494 році. Автор пам'ятника — архітектор Меленський. Цегляний павільйон над джерелом було освячено 15 серпня 1802 р. За минулих 200 років, в Києві спочатку встановлено, а потім знищено сотні історичних пам’ятників царям, вождям, героям, а пам’ятка простому праву зберігається, і навіть постійно відновлюється на старому фундаменті в нових формах. Чому пам’ятка праву існує, а скульптури вождів, царів знищено? Я впевнений, історія рухається по спіралі, тому захотілося ще раз переглянути історію Магдебурзького права на землях сучасної України, як воно вплинуло на українське суспільство, тому щоІсторія не викладач, а наглядач.


Були часи коли в гімназіях педагогічний склад ділився на дві категорії: викладачі і наглядачі. Викладачі — викладали предмети навчального курсу, а наглядачі — слідкували за поведінкою гімназистів і карали їх як за порушення норм поведінки в гімназії, в суспільстві за її стінами, так і за погану успішність.( Л.Касиль. “Кондуит и Швамбрания”).

Джерелом права, устрою, державності, завжди були звички, традиції, досвід пращурів. Територія України знаходиться в Східній Європі. Західна Європа щільно заселена різними народами, ближні до українців сусіди, це етнічні литовці, поляки, чехи, словаки, румуни, угорці, болгари інші. На сході малозаселена Азія – тюркські народи, татари, греки, черкеси, монголи, половці, мордва і т.д. Вивчаючи історію часто помічаєш паралелі з сьогоденням. Викликає інтерес, чому історичні українські особистості Хмельницький, Мазепа, чи сучасні Кравчук, Янукович, в різні часи обирали той чи інший шлях розбудови держави, користувалися тим, чи іншим правом, що було пріоритетним у їх виборі, що гальмувало розвиток. Читаючи нашу історію мене вразила схожість історичних і сучасних правителів, захотілося крикнути їм: «Що ви робите? Озирніться в минуле, свою рідну історію. Наші пращури залишили нам величезну спадщину скоєних помилок, для того щоб ми «не ступали на старі, як світ, граблі».

Сучасна українська державність будується, як тисячу років назад будувався Європейський Союз, шляхом феодалізму. Не вірите? Ну тоді факти. Феодальне суспільство, як і решта, класове, базується на експлуатації одного класу, стану(сословія) інших. За феодалізму трудящі не раби власника - короля, царя чи генерального секретаря, а лише матеріально залежні від своїх феодалів-роботодавців. За таких умов цар, чи президент втрачає пряму владу над кожним окремим громадянином і таким чином втрачає вплив на більшість населення держави. Цар чи «Презіс(польськ.)», сам, безпосередньо, без участі олігарха-роботодавця, не в змозі примусити більшість стати своєю опорою (електоратом). Потрібен проміжний стан, між президентом і електоратом, який матеріально утримує цю більшість. Головним залишається король, цар або імператор і наближена до нього світа, але з’явилися місцеві князьки: феодали - в Х сторіччі ; олігархи - в ХХ ст. Поява нового стану породжує новий державний устрій, який опирається на органи управління державою: імператор (президент) зі світою; відокремлені групи могутніх світських і духовних феодалів (олігархів); Рада – загальнонаціональний з’їзд посланих козачків.(deputatus — посланий). Одноосібна влада короля поступово переходить до місцевих феодалів, до внутрішньої самоорганізації і самоуправління на містах (регіонах).

Васал мого васала - НЕ мій васал.
Феодалізм - Політична система більшості європейських країн у середні віки будувалася за принципом васалітету - надання військовій знаті землі в обмін на службу.

Правовою основою (правилами гри) переходу до незалежності міст від центральної влади, в середньовічній феодальній Європі стало Магдебурзьке право. Деякі історики вважають Магдебурзьке право, правом продавців вільно продавати. Але хочу нагадати всім, що торгівля складається не тільки з продажу. Торгівля, це в першу чергу, ринок покупців, а не продавців. Попит народжує пропозицію. Завдяки Магдебурзькому праву вся громада міст, і продавці і покупці отримували самоврядування, податковий і судовий імунітет від царя, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі. Магдебурзьке право встановлювало порядок обрання міської влади, її функції, основні норми цивільного і кримінального права, правила судочинства та оподаткування, визначало діяльність купецьких об'єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі. Формується модель вільної міської громади, виникає місто в юридичному розумінні як громада вільних людей, з правом самовизначення, власної юрисдикції і самоуправління, правом на ведення торгівлі та утворення цехів. Суд слідкував за дотриманням правил торгівлі, сплатою податків та благоустроєм міста, відав обліком міських прибутків і видатків. Міщани, які мали Магдебурзьке право, були юридично вільними, вони виконували як загальнодержавні повинності, так і ті, що визначала міська влада. Магдебурзьке право звільняло місто не тільки від судової, а й від адміністративної влади царя, на землі якого це місто знаходилося. Із загальнодержавних повинностей головною залишалась військова. Частина прибутків міста йшла на купівлю пороху, свинцю, набоїв. На містах лежав також обов'язок утримання розквартированого на їх території війська. Магістрат забезпечував військо продуктами, квартирами, транспортом. На міщан покладались утримання міської адміністрації, сплата податків духівництву та на ремонтні роботи в місті. Усі доходи надходили до міської казни, скарбниці(скрині), ключ від якої знаходився у одного з бурмистрів. Із цієї скрині йшла оплата центральній владі, яка надала Магдебурзьке право, оплачувалися загальнодержавні податки та покривалися інші державні витрати. Попит на доброго царя, втратив сенс. Цар безпосередньо не міг впливати на рівень життя мешканців міст, які отримали Магдебурзьке право

В ХI ст. Київська Русь, як східна частина Європи, теж йшла феодальним шляхом. Главою держави і власником всієї землі залишався Великий Київський князь. Йому підлягали удільні князі, які правили в окремих князівствах. Внутрішнє управління здійснювали численні княжі управителі (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни тощо). Рада князів та старших дружинників на чолі з Київським князем ухвалювала важливі для життя держави рішення. З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі (було легше управляти окремим господарством, розвивати національну культуру, матеріальні потреби громадян). У Київській Русі продовжували наростати відцентрові тенденції, влада київського князя ставала номінальною. Між князями (феодалами) починали складатися договірні відносини, які передбачали майнову та особисту недоторканність місцевих князів, існувало розмежування державної і церковної влади, самоврядування міст. В різний час, українські міста одержували від литовських князів, польських королів та українських гетьманів Магдебурзьке право. Уперше в Україні М. п. дістали міста Галицько-Волинського князівства (м. Санок 1339, тепер Польща). Львову - 1356, Кремінцю - 1374, Бересті - 1390, Києву - 1494-97, Станіславові (тепер Івано-Франківськ) - 1663. У 15-17 ст. М.п. дістали більшість міст України. У різний час його одержали Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Лубни, Козелець, Полтава, Стародуб, Чернігів, Прилуки, згодом інші. Протягом XI—XII ст. на території Київської держави з'явилося біля 15 князівств, які до появи Золотої орди, з успіхом захищали свої угіддя від рівних собі сусідів: половців, поляків, литовців, угорців, татар. Невеликі Князівства сприяли розвитку відокремлених міст, певних ремесел, внутрішній і зовнішній торгівлі. Магдебурзьке право дало право торгувати не тільки князям, але і більшості міщан. Вони мали право заробляти торгівлею, забезпечували себе і заощаджували майно і кошти для своїх дітей. Приватна власність – стала основою економічного розвитку, правом окремої сім’ї на самовизначення, дала поштовх розвитку нових особистостей. Ці процеси відокремлювали місто від села, одне місто від іншого, рушились родоплемінні зв’язки. Таким чином основною цінністю суспільства стало людське приватне життя, але порушивши родоплемінний устрій воно нанівець звело обороноздатність Київської Русі – держави.

На сході, з іншого боку Українських земель, у 1206 році біля витоків річки Онона на монгольському курултаї, великим ханом над всіма племенами було визнано Темуджи́на. Він зумів об’єднати розрізнені і ворогуючі між собою азійські кочові племена. Вожді кочових племен (Феодали), які визнали його Ханом над ханами - Чингізханом, зразу дали йому ясно усвідомити: «В хани ми тебе висунули. І ти будеш виконувати наші умови, якщо «НІ» - ми тебе «приберем».


Кому цікаво, читайте продовження статті у наступному пості Магіного права з зображенням Чингизхана.