Приниження в Пекіні. Що такого знає Сі, чого не знає Трамп

Своїми діями Трамп колосально спростив життя Сі Цзіньпіну, — і це чітко проявилося в поведінці китайського лідера під час саміту.

Було водночас болісно і принизливо спостерігати за тим, як світові ЗМІ висвітлювали нещодавній візит Дональда Трампа до Пекіна, оскільки ці репортажі наочно продемонстрували масштаби геополітичного відступу Сполучених Штатів перед обличчям могутності Китаю, яка зростає.


Напередодні саміту очікування і без того були вкрай скромними: Трамп вів переговори з вельми слабких позицій — його авторитет підривали висока інфляція і падіння рейтингів удома, а від Пекіна йому було потрібне сприяння, щоб вибратися з іранської пастки, в яку він сам же себе і загнав. Сі Цзіньпін же, навпаки, ще роком раніше змусив Білий дім відступити в торговому протистоянні, а китайська економіка водночас демонструвала впевнене зростання експорту на тлі млявої реакції Вашингтона.

У підсумку ці очікування виправдалися. Трамп повернувся до Вашингтона практично без відчутних результатів: лише з двома угодами про відкриття китайського ринку для американських товарів і без будь-якої політичної підтримки з боку Пекіна щодо близькосхідного питання.

Китай справді погодився закупити 200 літаків Boeing — менше, ніж очікувалося, — однак раніше він уже неодноразово робив подібні заяви, не доводячи їх до реального виконання. Білий дім також стверджував, що Пекін планує придбати американську сільськогосподарську продукцію на суму 17 млрд доларів, однак китайська сторона це не підтвердила. Утім, це не завадило Трампу заявити, що вони «уклали чудові торговельні угоди», а сама зустріч стала«величезним успіхом».

Саме візуальне сприйняття зустрічі, зовнішня «картинка» особливо ясно показали, наскільки сильно впав статус Трампа в очах Пекіна. Сі Цзіньпін не став особисто зустрічати американського президента в аеропорту. А під час офіційних заходів Трампа посадили в крісло, через яке він виглядав помітно нижчим і меншим за Сі, — подібного приниження можна було б уникнути, якби Держдепартамент США не відсторонив протокольних працівників, які відповідають за такі деталі.

Найнеприємнішою частиною візиту стала майже безперервна запопадливість Трампа. Він називав Сі «великим лідером», «справжнім другом», людиною, начебто«ідеально підібраною на цю роль», і знову і знову захоплювався тим, наскільки Китай красивий і приголомшливий. Як і під час колишніх контактів із різними диктаторами, Трамп, схоже, був упевнений, що подібні лестощі справлять на співрозмовників таке саме враження, яке вони справляють на нього самого.

Однак Сі Цзіньпін не відповів взаємністю на жодне з цих запевнень у дружбі, обмежившись лише сухою фразою про те, що США і Китай «мають бути партнерами, а не суперниками».

Центральною і найбільш гострою темою саміту виявився Тайвань. Ще до візиту Трамп призупинив реалізацію затвердженого Конгресом пакета військової допомоги острову вартістю 14 млрд доларів, і ознак швидкого відновлення поставок поки немає. Сі Цзіньпін прямо дав зрозуміти: характер майбутніх відносин між Китаєм і США залежатиме від того, наскільки активно Вашингтон продовжить підтримувати Тайвань. Судячи з усього, саме в цей момент Трамп вирішив, що Тайвань може стати «дуже вигідним козирем» у переговорах з Пекіном щодо торгівлі.

Надалі він зробив ще кілька зневажливих заяв, задавшись запитанням, чому Америка повинна «летіти за 9500 миль, щоб брати участь у війні», і знову звинуватив Тайвань у тому, що той«вкрав» у США технології виробництва мікрочипів. Те, що Трамп фактично нічого не сказав про безпеку Тайваню, різко контрастувало з чіткою позицією Джо Байдена, який прямо заявляв про готовність Сполучених Штатів захищати острів.

Дональд Трамп — політик, нездатний сприймати світ інакше як через призму особистої вигоди і власних інтересів. Повернувшись із Китаю, він розлютився через натяки на те, що до Барака Обами в Пекіні ставилися з великою повагою.

У відповідь Трамп заявив, що «Обаму ніхто не поважає» і що той нібито завжди був людиною, яка «розколює суспільство».

Китайські державні ЗМІ вже давно називають США «державою, що згасає». Сі Цзіньпін торкнувся цієї теми й у розмові з Трампом, висловивши сподівання, що обидві країни зможуть уникнути«пастки Фукідіда», якщо Америка, що слабшає, зуміє гідно поступитися місцем Китаю, який посилюється. Трамп же негайно витлумачив ці слова як визнання того, що Америка занепала за часів Джо Байдена, але знову стала великою після його повернення до влади.

Як це часто буває, найбільшу злість і ворожість Трамп спрямовує не проти лідерів найбільших диктатур світу, а проти своїх політичних опонентів усередині США.

Насправді — і в Пекіні це прекрасно розуміють — ситуація має прямо протилежний вигляд: занепад Сполучених Штатів багато в чому став прямим наслідком політичного піднесення самого Трампа з 2016 року. Складається враження, ніби він свідомо робить усе можливе, щоб послабити позиції Америки в протистоянні з Китаєм.

Він ще сильніше розколов і без того глибоко поляризовану країну — як не вдавалося ще жодному попередньому президенту; скоротив фінансування фундаментальних наукових досліджень і атакував американські університети, які колись вважалися найкращими у світі; і нарешті втягнув США в непотрібну війну на Близькому Сході, що виснажила запаси сучасного американського озброєння.

Ба більше, сам Трамп і його союзники відкрито заявляють, що набагато більшою загрозою майбутньому Сполучених Штатів вони вважають не Китай або Росію, а власних внутрішніх опонентів — Демократичну партію.


Трамп цілеспрямовано підривав систему американських альянсів, відкрито нехтуючи партнерами, обкладаючи митами навіть найближчих і найвідданіших друзів країни та доходячи до погроз відібрати територію в Данії — давнього і вірного союзника з НАТО. Він стверджує, що за його керівництва Америка стала користуватися безпрецедентною повагою, хоча реальний стан справ діаметрально протилежний: і друзі, і суперники сходяться на думці, що США перетворюються на якусь подобу держави-ізгоя, що лише посилює глобальну нестабільність і хаос, одночасно стаючи об'єктом глузувань.

Своїми діями Трамп колосально спростив життя Сі Цзіньпіну, — і це чітко проявилося в поведінці китайського лідера під час саміту. Америка за Трампа настільки послідовно займається саморуйнуванням, що Китаю залишається лише сидіти склавши руки і спостерігати за цим збоку. Трамп заявив, що поки він залишається президентом, Китай не нападе на Тайвань. І, можливо, він має рацію: Сі Цзіньпін не хоче заважати поступовому ослабленню Сполучених Штатів. Однак йому, ймовірно, доведеться діяти швидше, якщо в Білому домі одного разу знову з’явиться президент, який дійсно спробує змінити цей небезпечний курс.

Стаття була опублікована у інтернет-виданні NV