"Що відбувається між Україною і Росією"?

Ключем до розуміння нинішньої кризи є імперські амбіції. Для московитів Україна – це лише бунтівна провінція, як Естонія, Латвія, Литва, Казахстан, Молдова. Але у випадку з Україною є велика різниця. Київ вони вважають «матір’ю міст русских», «серцем Російської православної церкви» та «святим містом России». Адже вони вважають, що саме з Києва пішла їхня держава, мова, писемність та культура.

Можна погодитися, що історично Київ насправді відіграв цю роль. Але у такому випадку московити могли би проявити трохи більше поваги, чи не так? У світі є декілька «святих міст». Але руйнувати святині, пригнічувати місцеву мову та культуру, вбивати людей… Робити все це, намагаючись отримати повний контроль над «святим містом» чи «святою землею» давно не є загальновизнаною практикою, принаймні, з часів середньовіччя. Але це саме те, що московити робили в Україні останні 300 років. Чому?

Причина в тому, що Київ є наріжним каменем російського імперського міфу. Для них «немає контролю над Києвом» означає «немає імперії». Це, безумовно, якась нездорова фіксація. Політика Москви щодо України і Києва спрямована лише на отримання контролю. А ключовий меседж Млскви для західного світу: «Не заважайте». Тож, очевидно, вони ніколи не дадуть нам жити спокійно.

Тому ця «криза» не є тимчасовою проблемою. Це довгострокова реальність. Єдиний спосіб вирішити цю проблему – звільнити Росію від цього хворобливого способу мислення та дій. Таке мислення створює постійну загрозу нової війни, і це не проблема лише України. Це глобальна проблема, як-от зміна клімату, сталий розвиток, настача води, голод, бідність. Такі глобальні виклики вимагають глобального підходу і міжнародної солідарності.

Сьогодні тут усі гадають, піде російська армія в наступ на Україну, чи ні. Але московити прийшли на нашу землю три століття тому і відтоді майже ніколи звідси не забиралися. Крим і Донбас – це лише епізоди тривалої агресії. Українці звикли до такої реальності. За нашою природою - somos la resistencia («ми - це опір»). Але розгортання і зосередження російських військ нині виглядає насправді дуже тривожно.

Є багато фейкових новин. Інформаційна війна вже ведеться повномасштабно. Наприклад, є сотні анонімних повідомлень про замінування вокзалів і метро, ​​супермаркетів і торгових центрів, з усіма наслідками - наприклад, евакуацією, тощо. Але поки що всі сповіщення були фальшивими. Очевидно, просто щоби тримати людей у напрузі, і нічого більше.

Настрої дуже неоднорідні, від «боже мій, вони йдуть» до «що за дурість, цього ніколи не станеться». Найпоміркованіші чоловіки вступають у війська територіальної оборони і проходять тренування. Зараз у нас багато ветеранів війни. Ми також отримуємо деяку захисну зброю від наших західних союзників. Тож питання «нападуть чи ні» не є коректним. Правильне запитання: «Ми готові, чи ні?»

Але дати потрібну відповідь може тільки сама війна може. Поки не почнеться безлад, нічого не ясно. Поки що все вказує на те, що якщо вони знову спробують вдертися, це буде для них дорога в пекло. Небезпека завжди активізує наші кращі риси. Адже ми - це опір, і ми це знаємо.

Як кажуть в Україні, “зберігайте спокій і чистіть кулемет”.