Умовний спосіб

На москві завжди любили недоречно використовувати і некоректно тлумачити запозичені з-за кордону слова і цілі вирази. У даному випадку - вислів Карла Хампе (Karl Hampe, 1869 – 1936), професора історії Гейдельберзького університету. Die Geschichte kennt kein Wenn. “Історія не знає слова “якщо””. Отже, про жодне “наклонєніє” не йшлося.

До того ж, шановний професор використовує слово Geschichte, а не Historik чи Historie. Чому саме Geschichte?

Корінь цього слова (schicht) - багатозначний: верства, нашарування, прошарок, або, власне, “шихта”. Дієслово schichten - вкладати щось верствами, послідовно нашаровувати. Тому історія як Geschichte у німецькій мові - перш за все “список дат і подій”, чи реєстр того, що і коли саме відбулося. Звісно, таблиця дат і подій не може знати слова “якщо”. Але така таблиця не є історією.

Історія як наука значно більша, ширша і глибша. Адже в кожний історичний час люди приймають якісь рішення, наслідки яких укриті в темряві майбутнього. І в ситуаціях вибору, особливо історично важливого вибору, зокрема на виборчих дільницях, слово “якщо” має ключове значення. У цьому сенсі, вся історія людства - одне велике “якщо” у намаганнях прийняти правильне рішення.

Очевидно, що ті, хто згадують про “умовний спосіб, якого не знає історія”, самі їсторії не знають і знати у принципі не можуть. Бо для них історія - це таблиця дат і подій, яка сама по собі не пояснює нічого - ні причин, ні наслідків, ні помилок, ні прозорливості, ні поразок, ні перемог. Також очевидно, що балачки про “сослагатєльноє наклонєніе” найчастіше чути з москво-центричного публічного простору. Що зовсім не дивно, особливо з огляду на тотальну фальсифікацію московитами їхньої та чужої історії впродовж останніх століть.

Механічно фіксація “сталося те, що сталося” і “маємо те, що маємо” - це відповідь для тих, хто згоден ходити колами по граблях, бо не може або не хоче вивчати уроки історії. Мабуть, такі люди вважають, що слова “якщо” не існує. На жаль, сучасна демократія надає таким людям можливість впливати на прийняття історично важливих рішень шляхом голосування на виборах. Тому і маємо, що маємо.

Що ж, муза історії, Кліо - вчителька сувора, але терпляча. Судячи з того, як зобразив її видатний художник доби французького класицизму, Шарль Мейньєр, їй відомо значно більше, ніж дати і події.

Фрагмент картини: Кліо - муза історії (1800). Charles Meynier (1763 - 1832)