Ґотський спадок України

"Ґоти незрівняно більш справедливі і людяні, ніж і знатні, і прости римляни"

- Сальвіан Марсельский, V ст. н.е.

Ґотській проблематиці в українській науці трохи не пощастило. На початку ХХ століття в основному зусиллями археолога Вікентія Хвойки, чеха, ім'ям якого названо одну з київських вулиць, було відкрито т.зв. "Черняхівську культуру", і стало очевидно, що її основним носієм було східно-германське плем'я ґотів. Але момент тоді був не зовсім вдалий - Німеччина незабаром стала ворогом, і царство ґотів на Дніпрі ніхто не хотів досліджувати. Та й взагалі, війни і революції - не найкращий час для археології.

Але коли знову з'явилися можливості для спокійної роботи вчених, виявилося, що Німеччина - знову ворог. Тим більше, такий ворог, який постійно апелював у своїй ідеології до спадку давніх германських племен. Тому в радянський Україні піднімати питання про те, що давні германці відіграли якусь значну роль у нашій історії, було не можна, і аж до початку 90-х років ґотська проблематика була закритою. Офіційна точка зору звучала приблизно так: так, були якісь ґоти, прийшли ненадовго і одразу пішли, зникли, розчинились, ніякого впливу не справили і слідів не залишили. Щось подібне і досі можна знайти у наших підручниках і сьогодні.

Хоча заборони на дослідження ґотського спадку вже давно немає, в Україні все одно мало хто ним переймається - незважаючи на те, що протягом кількох століть ґоти знаходилися біля самої колиски слов'янської цивілізації і культури. В історії східних ґотів багато відкритих питань, їх міста погано досліджені, а столицю і досі не знайдено. При цьому у Західній Європі ситуація зовсім інша. Історія західних ґотів вивчена набагато краще. Ґотська мова справедливо вважається цінним джерелом при дослідженнях найбільш ранніх етапів розвитку германських мов і діалектів. А пам'ятки писемності ґотів, передусім "Срібний кодекс" Вульфіли - просто безцінний культурний скарб.

"ЛЮДИ ЗАЛИТИХ ЗЕМЕЛЬ"

Самоназва ґотів -, (gutþiuda), від дієслова giutan, що значить "лити" або "заливати", і þiuda (thiuda), - "люди". Можливо, "люди залитих земель", "люди заплав", або навіть і "люди повіді". У II ст. н.е. вони вйшли зі Скандинавії і поступово просунулися континентальною Європою в усіх напрямках. Східні ґоти оселилися у Придніпров'ї у III-IV ст. н.е.

Їхня батьківщина - напівлегендарна скандинавська Ґотіскандза (Gotiscandza), точне місцезнаходження якої досі не з'ясоване. І тим більше незрозуміло, у який спосіб якась місцевість у Скандинавії могла породити настільки потужну хвилю міграції, що залляла собой пів-Європи. Говорять про околиці Ґетеборга (шв. Göteborg), а також про острів Ґотланд (Gotland), хоча, цілком можливо, Ґотіскандза - поняття радше міфологічне, ніж географічне.

Так чи інакше, станом на кінець IV ст. н.е. у Придніпров'ї сформувалося велике ґотське королівство. Король Ерманаріх (Aírmanareiks, або Jörmunrekkr) об'єднав під своєю владою ґотів, протослав'янскі та деякі інші племена в одну потужну державу під назвою Ойум. Oium або Aujum - можливо, від древнегерманского auwo - "вологий луг, пасовище, заплава". Знов, до речі, про воду. Як тут не згадати про цікаву легенду щодо "землі ґотів", острова Ґотланд: кажуть, у старі часи цей острів був настільки сильно зачарований, що вдень його заливало морською водою і він опускався на дно, а піднімався лише вночі...

ҐОТИ У ПРИДНІПРОВ'Ї

За деякими даними і речовими знахідками, влада і вплив ґотського короля поширилися на величезну територію - від Карпат до Дону, Волги та Оки. На цих теренах збереглося багато слідів ґотської топоніміки. Проникали ґоти і у Крим, ходили походами на невеликих човнах через Чорне море море до узбережжя Малої Азії і околиць Константинополя - і це за дванадцять віків до козаків на чайках. А сама держава Ерманаріха стала передвісником і прообразом великих "варварських" королівств Європи раннього середньовіччя - і найбільшим із них.

Як і всі подібні державні утворення, Ойум був поліетнічним і мав велику культурну різноманітність. Можливо, саме тоді майбутня Україна отримала свою долю - бути своєрідним етнокультурним "котлом"? Ґотський, германський елемент тут поєднувався із протослав'янским. Судячи з усього, анти і склавини, в яких ми, згідно з усталеними уявленнями, бачимо прото-слов'ян, були тут у підлеглому становищі, однак навряд чи вони тут були поневолені. Схоже, ґоти виступали лише організуючим та державотворчим чинником.

Якщо носії державності ранніх варварських королівств Європи мали загалом нижчий рівень "цивілізованості", ніж народи "романського світу", на землі яких вони приходили, то в Ойум було все навпаки. Археологічні дані переконливо свідчать - крім державності, ґоти принесли набагато більш розвинену матеріальну культура та ремесла. Наприклад, саме ґоти принесли в наші землі гончарний круг.

Також вони принесли і християнство (аріанського напрямку). У IV ст. ґотський єпископ Вульфіла переклав Біблію з грецької на ґотську. А у 325 році двоє єпископів з території сучасної України - Кадм Боспорський та Теофіл Ґотський - взяли участь у першому Нікейському соборі.

Молитва "Отче наш" (Atta Unsar) на теренах сучасної України тоді звучала ґотською мовою.

Цікаві відомості про східних ґотів містяться у давньоісландських сагах (Hamðismál, Guðrúnarhvöt та ін.). Вікінги, які заселили Ісландію у ІХ-Х ст., небезпідставно вважали ґотів своїми предками і зберігали спогади про Ойум у своєму епосі. У світлі цих саг зовсім іншою постає історія про Либідь та її братів. Деякі дослідники вважають, що Сванхільд (Сунільда, або Swanhildr, тобто "дівчина-лебідь") і Либідь із Повісті Временних Літ Нестора-літописця - одна і та сама особа. Хоча зараз складно точно встановити, що саме відбувалося у королівстві Ойум за часів правління короля Ерманаріха. Адже йдеться про неспокійне IV століття.

Ґотська мова, хоча загалом відноситься до східних ранньо-германських, має величезний пласт лексики, походження якої встановити досить проблематично. Наприклад, "хліб" ґотською - hlaif , і не дуже ясно, чи предки слов'ян його позичили в ґотів, чи навпаки, ґоти в слов'ян - а може тут взагалі йдеться про дуже глибоке спілне слов'яно-германське коріння.

Археологія свідчить про величезний економічний та культурний підйом королівства Ойум та інтенсивний торговий та культурний обмін з "римським світом" (Pax Romana) та Сходом. Всі римські монети, знайдені на території Києва - в основному ґотського періоду. Але той час залишив нам і багато загадок. Одна з таких загадок - Змієві Вали. Оповита малозрозумілими легендами, це система земляних споруд, гігантська навіть за сучасними мірками. Значна її частина зведена саме за ґотів. Такі роботи могла здійснювати лише держава, що володіла величерзин економічним і мобілізаційним потенціалом.

Часто говорять про те, що вали, які будували ґоти, мали оборонне призначення. Але це досить сумнівно. Розташування споріуд погано відповідає відомим напрямкам вторгнень кочових народів зі Сходу часів пізньої античності і раннього середньовіччя. Тим більше, що судячи з усього, вали нічим не допомогли зупинити навалу гунів у кінці IV ст.

НАВАЛА ЗІ СХОДУ І РОЗПОРОШЕННЯ ЄВРОПОЮ

В результаті цієї навали, смерті Ерманаріха і низки внутрішніх конфліктів королівство Ойум припинило своє існування. Економічне і культурне життя на теренах Русі тоді на декілька століть занепало, про що свідчать дані розкопок. Значна частина населення долучилося до міграцій, відомих як Велике Переселення Народів. Частина ґотів пішла далі в Європу разом із гунами, частина рушила на Балкани, інші переселилися до гірському Криму. Були і ґоти-трапезити, які рушили на Схід. Вони якийсь час жилди на Таманському півострові, але їхні сліди губляться вже у часи Хазарського каганату.

Інші ґоти залишилися у Придніпров'ї і взяли участь в процесах формування українського етносу. Наприклад, відомо, що серед козаків довгий час існувала впевненість: "Ми, козаки - нащадки ґотів".

В Європі ґоти заснували великі королівства, які проіснували декілька століть. Королівство ґотів на Апеннінському півострові було розгромлено візантійцями, які прагнули до відновлення Римської імперії в її древніх кордонах. А королівство західних ґотів, що займало більшу частину Піренейського півострова і Прованс, загинуло під ударами арабських завойовників. Втім, в іспанській мові і досі збереглося вираз "ser godo", що дослівно означає "бути готом", тобто шляхетною людиною.

КРИМСЬКА ҐОТІЯ

Найменший із ґотських осередків, як не дивно, проіснував найдовше. Йдеться про Кримську Ґотію. Кримські ґоти стали справжніми горцями, які навчилися ефективно господарювати в непростих умовах гірського Криму і добре захищати свою останню батьківщину. Вони будували міста і замки, дороги і храми, залишки яких досі можна знайти в кримських горах.

Кримські ґоти протягом багатьох століть зазнавали політичного і культурного впливу Константинополя і поступово стали частиною середньовічного грецького світу. Їх королівство називалося Феодоро, або Доріс, або просто Ґотія. Мирні відносини встановилися з молодим Кримським ханством, з італійськими ж колоніями південного узбережжя часто траплялися конфлікти. Маленьке королівство Феодоро, однак, ненадовго пережило Візантію. Вже у 1475 році воно було завойовано турками. Руїни столиці Феодоро на плато Мангуп все ще вражають своєю величчю і красою.

Однак етнічна історія ґотів на цьому не закінчилася. Ґоти взяли участь в етногенезі кримських татар, а також греків-урумів і греків-pомеїв. Ґоти приєдналися до тих, хто знайшов у горах Криму свій останній притулок: таврів, скіфів, аланів, греків, італійців та ін. Про "ґотських дів у Криму" пише автор "Слова о полку Ігоревім" у кінці ХІІ ст.: "Заспівали готські діви красні на березі синього моря". Є також і відомості про те, що народно-розмовна ґотська мова використовувалася у гірському Криму в XVI ст. і навіть пізніше.

Аж до кінця XVIII століття в Криму існувала єпархія Ґотська і Кафська (з 1678 - митрополія), яка підпорядковувалася, як і у давні часи, Константинопольському патріарху. Ліквідовано вона була під час першої кримської депортації - примусового переселення християн Криму у кінці XVIII ст. Таким чином, нащадками ґотів є гірські татари Криму, а також греки (ромеї та уруми) Приазов'я.

*****
Це може здатися дивним, але сьогодні, вже у наш час, нащадки ґотів потерпають від навали зі Сходу - так само, як і ґоти часів Ерманаріха.


Далі буде