Палестинський щоденник

"Палестинський щоденник" - документальний кінопроект студії Atasov Film Travel, присвячений особливостям життя Святої Землі, які недостатньо або упереджено висвітлюються ЗМІ і загалом погано відомі світові. Наша знімальна група відвідала Єрусалим, Рамаллу, Назарет, Хеврон, Хайфу, Наблус, Акко та інші міста і зустрілася з багатьма цікавими людьми. А головне - ми відчули, наскільки трагічним та неприйнятним є контраст неосяжного культурно-історичного та духовного спадку Святої Землі і всього того, що в цілому називається "Близькосхідною проблемою".

***

Ця земля має культурну спадщину світового масштабу, історичні пам'ятки, найважливіші святині іудеїв, християн і мусульман, узбережжя трьох морів, лікувальні курорти, мальовничі краєвиди та безліч інших туристичних атракцій. У 2019 році Ізраїль відвідало 4,5 мільйони туристів. Потенціал економічного розвитку та соціального прогресу Ізраїлю та Палестини величезний. Але невирішеність "Близькосхідної проблеми" та постійна напруга в регіоні погано позначається на туризмі, та й взагалі на всіх сферах життя.

Туристам не побачити, що палестинським арабам дістається мало від плодів економічного розвитку Ізраїлю. Палестинські анклави перетворюються на гетто. Скупченість, безробіття, наркотики, кримінал, агресія і маргіналізація. Всюди влада зводить роздільні стіни, огорожі, КПП. З міркувань безпеки свободу суттєво обмежено. Арабів потроху відтісняють на узбіччя життя. "Ми повинні прийняти рішення про поділ як філософію... Ми хочемо максимально розділити нас та їх" - казав колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін. Ця стратегія послідовно втілюється у життя.

Що ж, історія знає багато спроб вирішення "національного питання" - наприклад, через апартеїд. Як відомо, такі спроби не принесли нічого, крім горя. Очевидно, що сьогодні Ізраїль намагається знайти "остаточне рішення палестинського питання". Але прагнення максимально ускладнити життя палестинцям - шлях в нікуди. Аналогії з "остаточним рішенням єврейського питання" в Німеччині (нім. Endlösung der Judenfrage) при цьому неминучі, хоч і прикрі. Апартеїд і порушення прав ніколи нічого не вирішували, а тільки робили проблеми ще складнішими.

Арабо-єврейському протистоянню, мабуть, стільки ж років, скільки і політичному сіонізму, хоча антиєврейські ексцеси на Близькому Сході траплялися і раніше. Кількість жертв неможливо порахувати. Велика хвиля єврейських погромів захлиснула арабські країни після закінчення Першої світової війни і продовжилася після неї. У кінцевому підсумку, євреї, які багато століть жили в арабських країнах, переїхали в Ізраїль.

Те ж саме відбувалося і в Палестині. Стародавні історичні єврейські спільноти в таких містах, як Єрусалим, Хеврон, Цфат, Газа, Хайфа, Рамалла, Дженнін, Акко і багатьох інших стали мішенню атак. В результаті заворушень і військових дій мільйони людей, арабів і євреїв, були змушені покинути свої домівки. Сьогодні переважна більшість палестинських арабів - вимушені переселенці та їх нащадки. Як, власне, і євреї.

Тим, хто сьогодні стверджує, що всі біди від сіонізму та політики єврейської держави, слід пам'ятати, що Ізраїль виник як відповідь на переслідування євреїв в різних країнах. У тому числі і в Палестині. У кінцевому підсумку, Ізраїль створили не сіоністи, а ті, хто століттями намагалися вирішити "єврейське питання" в Європі, Азії та Північній Африці. В результаті і склалася т.зв. "Близькосхідна проблема", яка продовжує турбувати весь світ.

***

Сьогодні Свята Земля перегороджена вздовж і впоперек. Але ці стіни і загородження тільки закріпили в металі і бетоні те протистояння, яке вже давно розділило арабів і євреїв і принесло і тим, і іншим, дуже багато страждань. У певному сенсі, ці загорожі - теж Стіни Плачу.