Повість про здобуття Цариграду турками - питання без відповідей

Письмових джерел, які залишили нам очевидці та учасники подій облоги та падіння Константинополя в 1453 році, існує близько п'ятнадцяти. Особливе місце серед них займає "Повість про взяття Константинополя турками", написана Нестором-Іскандером. Але ця повість залишає більше запитань, ніж дає відповідей.

ТЕКСТ ПОВІТСТІ
Найдавніший збережений текст "Повісті" - рукопис початку XVI століття, написаний у Московії. Оригінал втрачено, або просто не знайдено. Текст списку, який дійшов до наших днів, очевидно, відредагований - йому не вистачає точності, але, попри це, він все містить багато цінної інформації. Крім того, не залишається сумнівів, що оригінал - це справжній шедевр середньовічної слов'янської літератури. Така констатація - непогана відправна точка для подальших міркувань.

МОВА
На момент написання оригінального манускрипту "Повісті" (найімовірніше, незабаром після подій 1453 р.) ця мова називалася руською (Ruthenian). Це біла письмова мова на основі староболгарської писемної традиції, змінена і пристосована з урахуванням потреб, стилів, лексики та граматики середньовічної Русі - Білорусі та України нашого часу. Цю мову також називають "староукраїнською", "староруською", "старобеларуською", "слов'янською канцелярською мовою Великого князівства Литовського", а інколи, доволі безпідствано, "дрєвнєрусскім язиком". Нею користувалися у Великому князівстві Литовському. Існує величезний корпус документів XIV-XVIII століть, що стосується кожної сфери життя: адміністрації, права, дипломатії, торгівлі комерції, наук, освіти тощо.


На фотографії вище ви можете побачити фрагменти двох текстів: перший - з указу герцога Світригайла (Київ, 1432), другий - із найдавнішої доступної версії Несторової повісті (список початку XVI століття, про який ми вже згадували). Видно, що каліграфія дещо відрізняється, оскільки лівий фрагмент старший правого приблизно років на 70, і до того ж, указ великого князя писався з певними "прикрасами". Але мова обох документів - одна і та сама, і набагато більше наближена до сучасних української та білоруської мов, ніж до російської.

ЛІТЕРАТУРНА ТРАДИЦІЯ ТА СТИЛЬ
Повість цілком належить до великого корпусу літератури середньовічної України-Русі, відомому під загальною назвою "повісті". На відміну від хронік та релігійної літератури, повісті - справжні літературні твори, з багатим словниковим запасом, досить об'ємні та стилістично розроблені розповіді про події. Пізніше цей стиль вплинув на народний фольклор і досі живе в українських легендах, переказах, і навіть народних піснях.

Сам текст, навіть переписаний та відредагований на Москві, все одно належить саме до літературної київської традиції і має багато мовних та формальних властивостей, які чітко відділяють літературні твори від нелітературних текстів.

ТОЧНІСТЬ ТА РЕДАГУВАННЯ
Можливо, ця очевидна "літературність" вводила в оману багатьох дослідників, коли вони робили висновок, що "Повість" - це лише літературна вигадка, а не точна історична розповідь. Певним чином, відомий нам текст - це дивна суміш, з одної сторони, дуже цінних спостережень та важливих фактів, а з іншої - тверджень, які ніяк не відповідають дійсності. Крім того, у списку XVI століття пропущено багато важливих фактів, які мав хоча б згадати очевидець того, що сталося тоді в Константинополі.

Так, у тексті списку понад 30 разів згадується "Константинопольський патріарх" як один з керівників оборони міста. Але ми знаємо, що в 1453 році патріарх Григорій Маммас був у Римі. Найвищим церковним єрархом Константинополя був Ісидор, митрополит Київський та всієї Русі, який привіз до міста 200 італійських стрільців, відправлених папою Римським для захисту міських стін. Ісидор був дуже важливою фігурою, про що повідомляють інші письмові джерела. Він був близьким до імператора Костянтина XI, і саме він проводив останню християнську службу в Софійському соборі ввечері перед останнім штурмом 28 травня 1453 року. Але, дивним чином, Ісидор ніколи не згадується в "Повісті".

Редагуючи оригінальний текст Нестора-Іскандера, московські книжники, мабуть, просто замінили ім'я "Ісидор" на слово "патріарх". Річ у тім, що в 1448 р. князь московський Василь Темний ініціював церковний розкол - створив окрему т.зв. "московську митрополію", яка відділила Московію від великої єдиної Київської митрополії, до складу якої входила. Ісидор навіть провів близько року у княжій тюрмі за протидію цій справі. Найбільш ранні документи так званої "московської митрополії" (не визнаної ніким у православному світі більше 200 років) містять багато неправдивих відомостей та відвертих наклепів на митрополита Ісидора. Цей київський митрополит, який продовжував боротьбу з розколом до самої своєї смерті в 1463 р., вважався небезпечним ворогом Московії. Що добре пояснює, чому його ім'я було "прибрано" з тексту анонімним московським переписником.

Ще одне ім'я, викреслене з тексту - Григорій Болгарин. Григорій був учнем і другом Ісидора, який згодом наслідував митрополичу катедру і керував Київською митрополією до 1473 р. Григорій так само боровся проти московської схизми і тому він теж ворог для московитів. Нестор-Іскандер, автор оригінального тексту, мав би згадати Григорія: у 1453 році останній був ігуменом монастиря святого Димитрія в Константинополі і керував ченцями, які брали участь в укріпленні і обороні стін, і загинули праклично всі.

Ісидор та Григорій були захоплені турками після падіння міста, але невдовзі їм обом вдалося врятуватися і через Крит втекти до Риму. Імена Ісидора Київського та Григорія Болгарина жодного разу не згадуються в тексті "Повісті", тоді як багато інших людей, які брали участь в обороні міста, і чия роль була менш важливою, яскраво описані з багатьма значущими історичними деталями. Така дивна вибірковість не має нічого спільного з "літературністю" Повісті - скоріше, це явна ознака політично мотивованого "редагування" оригінального тексту.

***

Маючи це на увазі, ми згодом повернемося до інших питань, чи, можливо, навіть таємниць "Повісті про взяття Константинополя турками", і, безумовно, до її автора Нестора-Іскандера - видатного письменника України-Русі доби пізнього середньовіччя.

P.S.

Можливо, нашому читачеві захочеться подивитися найдавніший список "Повісті". Офіційно стверджується, що список зберігається у Троїцькій Лаврі св. Сергія приблизно в 70 км на північний схід від Москви, і, теоретично, його можна знайти в Інтернеті. Але це майже неможливо. Рукопис взагалі не шукається. Цікаво, що у колекції манускриптів Лаври він зберігається під незрозумілим записом Ф.304 / І №773 і назвою "бавовняні паперові рукописи, змішані" (sic!), Сторінки увіпхнуті між іншими різноманітними рукописами до однієї засмальцованої невиразної палітурки, якій на вид років 150 і на якій навіть не вказано, що саме знаходиться всередині (фото нижче, напис на палітурці- "Славянскія рукопісі"). Саме так вони "зберігають" одну зі справжніх перлин історичної та літературної спадщини України-Русі. І, звісно, записують її до пам'ятників "русской літератури". Як кажуть, "нічтоже сумняшеся".