14-й пітчинг Держкіно: обслуговування культурних потреб малоросів

Днями завершилася, а може і не завершилася, епопея з визначення переможців чергового, 14-го пітчингу проектів. Не будемо вдаватися до подробиць, але зазначимо, що загалом проектів до розгляду було взято дуже багато - 337, а часу відведено дуже мало - адже презентації проходили з 14 по 25 вересня. Сумнівно, що експертна рада за таких обставин мала фізичну можливість зробити кваліфікований вибір.

Також цілком ймовірно, що про кваліфікований вибір взагалі не йшлося. Адже результати пітчингу є, м’яко кажучи, суперечливими. Попри очікування, підтримки не отримали об’єктивно досить перспективні кінопроекти. А українська гільдія режисерів вже висловила свою недовіру Раді з державної підтримки кінематографії з огляду на те, яким чином було визначено та оголошено переможців (більше тут: https://detector.media/production/article/181408/2020-10-09-ukrainska-gildiya-rezhiseriv-zaklikae-pereglyanuti-rezultati-14-go-pitchingu-derzhkino/)

Кількома днями раніше Віталій Капранов, письменник і сценарист, член експертної комісії Держкіно, оприлюднив свою заяву з проханням виключити його зі складу експертів Держкіно. Причина: “...думка експертів не береться до уваги при ухваленні рішень, а переможців визначають у ручному режимі при зустрічі Ради з міністром.” (більше тут: https://www.muz-ua.info/?p=4148)

Сумнівно виглядає не тільки кінцевий список, а навіть сам підхід, яким керувалося Держкіно у визначенні проектів, які треба підтримати. Та й взагалі, яке українське кіно нам потрібне?

Відповідь залежить від того, яка Україна нам потрібна.

Якщо нам потрібна Малоросія, населена людьми, які не хочуть думати, а замість цього прагнуть невибагливих розваг, дешевого видовища під попкорн, “приколотися” і “чісто поржать” - тоді нам потрібні такі простенькі собі комедії, викривляння і гримасування, гумор “про хімчистку”, і все це злегка розбавити сльозогінними драмами і висмоктаними з пальця небувальщинами. І тоді ми будемо оцінювати ці проекти як такі, що відповідають культурним та соціальним запитам українців (точніше, малоросів), і є пріоритетними для українського (малоросійського) кіно.

А якщо нам потрібна Україна, громадяни якої прагнуть відповідей на найгостріші питання життя на кшталт “хто ми”, “звідки ми”, і “куди ми йдемо”; і яким потрібна високоякісна сучасна українська культура, за яку б не було соромно у світі - тоді нам потрібен зовсім інший аудіовізуальний продукт.

Заради цікавості можна подивитися, що і як написано про культуру у документах Міністерства культури України. На жаль, культура там існує переважно в контексті “культурного обслуговування населення”. Таке споживацьке і сервільне трактування феномену культури відображає повне нерозуміння її справжньої суті, а також її ролі та значення для України. Але, судячи з усього, воно повністю відповідає пріоритетам оцінювання кінопроектів Держкіно.

Звісно, малоросам не треба дивитися фільми про Лесю Українку, Квітку Цісик, Олену Телігу. Навіщо потрібна історична драма, яка ґрунтується на фактах, а не на легендах і оповідках? Якісна історична драма, і у центрі якої - постаті наших видатних співвітчизників, справжніх атлантів, на плечах яких у певному сенсі і досі тримається українське небо - не відповідає потребам “культурного обслуговування населення” Малоросії.

А ще малоросійське кіно повинно плазувати перед іноземцями, всіляко догоджати іноземним кіноробам і першочергово підтримувати ті проекти, до яких буде залучено іноземних продюсерів, режисерів та акторів. Мабуть, краще віддати кіновиробництво на повний аутсорсінг: нехай іноземці знімають нам кіно про Україну і українців, хіба ні?

Так само не підтримано і проект “Паратіхіон” - гостросюжетна історична драма, за розвитком якого ми стежимо вже декілька років і який торкається принципово важливих і водночас погано відомих широкому загалу подій в Україні і світі XV сторіччя. І це навіть незважаючи на набрання проектом необхідної кількості балів. Теж можна зрозуміти: чисто український історичний кінопроект без участі іноземних кіноробів. До того ж це, вибачте, медієвізм. А медієвізм малоросам не потрібний. Вони і слова такого не повинні знати. Його з повним ротом попкорну і не вимовити, то ж нащо воно їм...

Поточна політика у галузі українського кіно є згубною і не відповідає інтересам України.