Майдан. Викриття. - Майдан. Разоблачение. - Maydan. Disclosures.

Kолишній президент України, Віктор Янукович, був людиною дуже несамостійною. Він ніколи б не наважився зробити щось таке, що би протирічило вказівкам з Москви. Пригадаємо – аж до самого жовтня 2013 року лінія Януковича на підписання угоди з ЄС була твердою і чіткою, навіть попри те, що нею була відверто незадоволена значна частина регіоналів і навіть його найближчого оточення. Пояснення цьому може бути ліше одне – так Януковичу наказали в Кремлі.

Різка відмова від асоціації з ЄС, яка спричинила перші масові протести, теж не могла не бути погодженою з Кремлем. Уявити ситуацію, в якій Янукович самостійно приймає подібні рішення, неможливо. Але як пояснити, чому з Москви надходили такі протилежні за змістом інструкції? Як кажуть в Росії, “стой там – іді сюда”?

Єдине раціональне пояснення такої суперечливої ситуації – вона являє собою частину більшого плану, або спецоперації, з дестабілізації України. Плану, який був потрібен кремлівському керівництву для того, щоби реалізувати своє стратегічне надзавдання: повернути собі повний контроль над Україною.
Про можливі форми і методи такого контролю поговоримо трохи згодом. Зараз відмітимо: така політика щодо України була вже чітко помітна ще від часів минулого Майдану. Поляризувати суспільні настрої, розсварити украінців Сходу і Заходу, задурити якомога більше голів антиукраїнською пропагандою та ідеологемами “руского міра”. Але лише в 2013 році і у зв’язку з угодою про асоціацію з ЄС настав момент, коли всі ці протиріччя, штучно і цілеспрямовано підбурювані, перейшли в стадію прямого суспільного протистояння і насильства.

Отже, настала фінальна стадія реалізації плану з перетворення України на failed state – за міжнародною термінологією, “державу, яка не відбулася”. Зрозуміло, що електоральні перспективи Януковича на наступних виборах після такого різкого повороту подій дорівнювали нулю. Чому ж Кремль наказав своїй політичній маріонетці зробити такий різкий рух, після якого ця маріонетка мала остаточно вийти з ладу і зійти зі сцени? Мабуть, тому, що вона вже була непотрібна. Якщо Україна дестабілізується до стану failеd state, потреби в маріонетках загально-національного масштабу вже немає. Настає час інших форм контролю збаламученої території. Наприклад, прямої окупації під приводом захисту порядку, прав російськомовних та інших речей, які ми достаньо почули під час аншлюса Криму. Або злоякісних новоутворень на зразок ДНР-ЛНР.

Отже, Янукович – фігура, якою жертвують кремлівські гросмейстери від геополітики – або ті, хто вважають себе такими. Тут ми утримаємося від дальших розсудів про те, чи усвідомлюють вони, в яку гру насправді сіли грати, з ким вони грають на українській дошці і в що воно їм стане. Звернемо увагу на інше – а саме на те, як вони намагались реалізувати свій план з жертвою фігури.

Люди виходять на вулиці і площі у підтримку євроінтеграційного майбутнього України. Ці кадри облетіли увесь світ і привернули увагу світових засобів масової інформації. Російське телебаченя теж взяло участь у висвітленні подій, прогнозовано оббріхуючи українські протести. Але в самому Кремлі мали радіти: план з перетворення України на “державу, що не відбулася”, почав, здавалося б, працювати, як передбачалося.

Градус протистояння тепер треба було підвищити. Так, 29 листопада мітінгарі почали вже розїжджатися, в ніч на 30 на Майдані залишалась лише купка студентів. Для того, щоби перевести протистояння у силовий формат, щоби “розгойдати” ситуацію, треба було брутально розігнати студентів – але ж зроозуміло вже було, що люди тепер масово вийдуть на вулиці і почнуться серйозні заворушеня. Або точніше, можна буде зрежисувати такі заворушення для розвитку подій у бажаному напрямку.

І правда, масове обурення українців ганебною поведінкою влади створило той звагальний фон, на якому наступного дня можна було спробувати вдало спровокувати якісь жорсткі події.
Ось так починається провокація на Банковій 1 грудня. Два автобуси людей в цивільному заїжджають на Банкову у супроводі міліції. Ось ці люди, можна навіть роздивитись обличчя. А ось вже ті самі автобуси, тільки порожні, залишають вулицю.

Зверніть увагу на людину у білій шапочці. Вона б’є протестувальників разом з беркутом і міліцією. Це все станеться трохи згодом, коли події на Банковій вже добігатимуть кінця. Запам’ятайте цю Білу Шапочку.

Зверніть увагу – паркан, який відділяє беркутівців від протестувальників, прибирають, але беркут цьому не перешкоджає.
А ось до Білої Шапочки за вказівками підходить Фіолетова Курточка – ще один антигерой нашої п’єси. Ось тут пальцем показано напрямок, в якому трохи згодом крізь кордон міліціянтів без перешкод пройде Фіолетова Курточка за допомогою Білої Шапочки.

Ці кадри були показані по багатьох телеканалах. Фіолетова Курточка проходить крізь кордон міліціонерів. Зверніть увагу – в лівій частині кадру видно, як Біла Шапочка кидає якийсь предмет.
А ось і розкадровка. Увага на кадр номер 4. Під предметом, який був кинутий Білою Шапочкою, знаходиться Фіолетова Курточка. Отже, це знак міліції – пропустити саме цю людину.
Ось вони під автобусом з міліцією, а після цього без перешкод проходять крізь кордон.

Тут ми бачимо, як Біла Шапочка стоїть на ковші славнозвісного тракторця, який так своєчасно, просто як рояль в кущах, опинився на Банковій. Зліва, за рядами міліції – та сама Фіолетова Курточка.

А ось вона вже разом з нападниками – тими, хто атакував міліцію.
В лівій частині кадру – Біла Шапочка про щось говорить телефоном в той час, коли між колесами тракторця, як виявилося, застряг щит. Мабуть, він отримав наказ продовжувати виконання попереднього наказу. Тракторець потрібен для нападу, або, точніше, імітації нападу на міліцію.
Цей самий епізод з іншого ракурсу. На щастя, ці зйомки збереглися.
Зараз він піднімається в кабіну і допомагає керувати тракторцем. Зверніть увагу на ківш.

Мабуть, щось пішло не так, і Біла Шапочка сама сідає за кермо. А водій виходить з тракторця і робить знак рукою в бік міліції. Вочевидь, в них про все домовлено.
Наш провокатор знов на ковші.

А от журналіст Юрій Бутусов намагається зупинити провокаторів.
Особи в цивільному, які були привезені автобусами, б’ють міліцію, а також тих, хто намагається їх вгамувати.

Людей в зоні контакту з кордоном міліції помітно меншає – і через агресивну поведінку людей в масках, які відтісняють мирних протестувальників, і через перші порції сльозогінного газу. Авжеж, треба звільнити дорогу тракторцю і створити лячну картинку зухвалої атаки на правоохоронців для світових ЗМІ.
За кермом тракторця ще один відомий персонаж – дехто на прізвище Кадура, якого було затримано, а потім через незрозумілі, або точніше, цілком зрозумілі причини, відпущено.

Деякі люди, на жаль, нечислені, здається, розуміють, що відбувається.
В той день тракторцем керувало чотири людини. Картинка жорстокого протистояння і безвладного хаосу, я який почала занурюватись Україна, вже була готова і розігнана по багатьох телеканалах.

А тоді, вже ввечері, на зачистку вулиць було кинуто декілька сотень беркутівців, які увесь день перед тим просиділи в автобусах. На цих кадрах видно, як розганяють журналістів. Ось і Біла Шапочка копає затриманого і обшукує його, мабуть що намагаючись знайти фото– і відеоматеріали, які б компрометували нашого антигероя. На щастя, ці матеріали збереглися.

В той день постраждало багато мирних людей, які нічим і нікому не завинили. Їх били, ламали руки і ноги. Під дубцями так званих правоохоронців постраждало багато журналістів.
На превеликий жаль, розслідування цієї ганебної справи так і не доведено до кінця.
Картинка для російських ЗМІТ вийшла на відмінно з плюслм – як раз те, що і потрібно було на даному надважливому етапі великої антиукраїнської гри.
Провокацію було сплановано, організовано і проведено за продуманим сценарієм. Кожен зіграв свою роль і добре засвітився в кадрі.
Ось що тоді виголошував рупор Путіна.

В принципі, все правильно – тільки трохи навпаки. Сценарій великої антиукраїнської гри складався не на Заході, а в Кремлі. Бо дальший розвиток подій показав, який зиск і які бонуси хотіла отримати Москва, перетворюючи Україну на “країну, що не відбулася”. Але ж це їх віковічне московське викривлення свідомості – що ніякої України нема, а єлише Малоросія, законна московська провінція і вотчіна, бо ми ж, мовляв, “одін народ”. Путін неодноразово висловлювався в такому ключі, і він тут абсолютно неоригінальний, але ж так само вважає, і завжди вважала, більшість росіян.

Саме на цьому викривленні свідомості і тільки на ньому можуть виростати такі химерні і нежиттєздатні конструкти як “Новоросія”, “Кримнаш”, ДНР з ЛНРами та інші антиукраїнські проекти. Але для того, щоби впустити всі ці химери в реал, власне, і знадобилась кривава дестабілізація України.

Розчленувати, окупувати, захопити, і як кінцева мета – знищити Україну.
Адже останні 10 років Росія спрямувала значну частину своїх прибутків від експорту енергоносіїв саме на відновлення свого уявного імперського, “наддержавного” статусу. Інтенсивно переозброювала армію. При цьому готувалися воювати не в горах і не в пустелях. Особливий наголос – на десантні операції та ведення бойових дій в умовах щільної цивільної та промислової забудови. Очевидно, всі ці роки вже мали на увазі Крим і Донбас.

Це для внутрішнього пропагандистського застосування розкручувалися теми конфронтації з НАТО, необхідного протистояння глобальному імперіалізму і США і підготовки до третьої світової війни. Насправді, хотіли Україну.
Споживачеві російської пропаганди розповідали про антифашизм та ісконно рускоє православіє, рускій мір та злого бандеру, а насправді хотіли Україну.

Але українська революція гідності пішла не так, як планували в Кремлі. Громадянське суспільство України, не зважаючи ні на що, не допустило руйнівної стихій та анархії. Попри всі негаразди сьогодення, Україна – держава, яка відбулася. Хоча роботи ще багато.