1
+1

30 років незалежності - фільм 5

П'ятий фільм кінодокументального циклу про новітню історію України завершує аналіз подій 1991-1996 рр.
30рокфі_4_1_original
Попри величезні проблеми і складнощі перших п'яти років незалежності, Україна ствердилася у світі. Вона виринула з історичного небуття і зайняла своє місце на політичній карті. Це вже було величезне досягнення. Але наставав час вирішувати інші проблеми. Нові виклики виявилися, можливо, навіть складнішими, ніж на попередньому етапі нашої історії. І таких викликів було більше, ніж локальних успіхів модернізації суспільства.

Треба було терміново займатися економікою країни. Прагматизм став домінуючим підходом державного управління. Всі викручувалися, як могли. Розповсюдилися давальницькі схеми, які також стали і потужним чинником переходу економіки в тінь. Часто розраховувалися продукцією, а не грошима. Бартерні схеми стали ще одним джерелом дальшої "тінізації" економіки, відмивання та виведення грошей, та проблем з формуванням доходів бюджету.

Товарно-грошові потоки, які утворювалися та перерозподілялися за допомогою різноманітних схем, збагатили деяких посадовців. Найбільш гучною справою другої половини 90-х років стала справа Павла Лазаренка, який в 1996-1997 роках, за першого президентства Л.Кучми, був прем'єр міністром України.

Справа Лазаренка позначила тривожну тенденцію. Україна швидко перейшла до розряду країн, в яких можуть відбуватися речі, абсолютно немислимі для цивілізованого світу.

28 травня 1997 року Павло Лазаренко та Віктором Чорномирдін в Києві підписали угоду між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Росії на території України. Термін дії Угоди становив 20 років з моменту підписання.

Але патріотично-налаштовані верстви суспільства не сприйняли цю угоду як таку, що відповідає національним інтересам України. А як згодом і виявилося, ця угода довготривалі негативні наслідки. Але на той момент і за тих обставин ми навряд чи могли уникнути її підписання. Тут постає інше питання - а чому, власне, Україна опинилась в такому становищі, що не мала іншого вибору, крім здачі своїх національних інтересів? Може, тому, що ми на той момент все ще жили старими ілюзіями сприйняття Росії як "братньої" чи "сестринської" держави?

Відносини з Росією будувались на ґрунті повної залежності України від імпорту енергоносіїв. Росія на той момент використовувала стратегію "дешевого газу для України", щозберігало нашу технологічну неефективність і потужний та багатоплановий вплив Москви на Київ.

Зрозуміло, що Росія заводила величезні об'єми дешевого газу в Україну не з філанропічних міркувань. Російське керівництво розраховувало на інші бонуси, зміст яких стає зрозумілим лише сьогодні. Тим не менше, потенціал нормальної економічної співпраці між двома сусідніми країнами на той момент теоретично все ще існував. Але, як показав час, він так і залишився нереалізованим. Тим більше, що підписані угоди Москва не збиралася виконувати.

Наш західний зовнішньополітичний вектор в ті роки формувався в умовах недостатнього розуміння Заходом того, що таке Україна, що відбувається в ній та навколо неї. Євроатлантичний політикум виявився досить неповоротким. Він все ще сприймав Україну як територію історичних інтересів Росії, не усвідомлював нових реалій і не передбачав фундаментальних змін, які невдовзі стануться у світі.

Змінити таке ставлення в ті роки не вдалося. Таким чином Україна вже в другій половині 90-х років виявилася неспроможною ефективно обстоювати свої національні інтереси. Може, причина була в тому, що українська влада не дуже цими інтересами переймалася, натомість маючи інші пріоритети? Адже ще часів Павла Лазаренка українські можновладці засвоїли основний закон економіки незалежної України: контроль над потоками може зробити тебе дуже багатою людиною.

На жаль, економіка України залишалась критично залежною від попиту на зовнішніх ринках на продукти з низькою доданою вартістю, які складають основу нашого експорту. Стратегічно, довготривала невирішеність цієї проблеми дорого коштувала Україні. Про це варто пам'ятати, згадуючи деякі економічні успіхи другої половини 90-х років.

Іншим викликом було існування кримінальних структур. Вони продовжували успішно розвиватися і контролювати важливі ресурсні та грошові потоки, аж поки зусиллями керівництва держави не були придушені, або переведені в більш цивілізовані рамки. Щоправда, в ті роки намітилося певне зрощування державних і кримінальних структур.

Можна довго перераховувати недоліки другої п'ятирічки української незалежності. Але слід розуміти, що існували також і об'єктивні причини того, що наш розвиток ускладнився великим проблемами, які тяглися з нещодавнього минулого.

Самодостатність національної економіки в сучасному глобалізованому світі взагалі не є реальною. Скоріше, йшлося про зменшення залежності від несприятливих зовнішніх чинників. Або навіть про те, щоби забезпечити елементарну життєздатність господарства новоствореної держави. Наскільки це вдалося?

Вихід на хороші показники економічного зростання пояснювався тоді не тільки сприятливою кон'юнктурою світових ринків, але і наполегливою роботою управлінців епохи Кучми. То ж слід віддати їм належне. Тим не менше, основні системні вади економіки України подолати в ті роки не вдалося. Галузева і територіальна структура народногосподарського комплексу залишалась такою ж нераціональною, як і раніше.

Всі ці проблеми, як виявилося, становили велику загрозу національним інтересам. Загрозу, яка робила нас дуже вразливими, якщо раптом змінювалася кон'юнктура на зовнішніх ринках, або виникали якісь глобальні кризові явища. Оскільки в ті роки існувала велика взаємна залежність економік Росії та України, від стрімкої девальвації рубля сильно втратили українські компанії, які експортували свою продукцію до Росії.

В ті роки в Україні і в світі набув популярності термін "кризовий менеджмент". Робота українських урядовців так званої "епохи Кучми" добре підпадає під це визначення.

Україні вдалося пережити ту світову кризу та уникнути дефолту. Ситуація на світових ринках почала невдовзі відновлюватися, а зусилля щодо стабілізації ситуації в економіці країни принесли свої плоди. Тим не менше, загальні цифри економічного зростання за часів Кучми не можуть приховати того, що Україна не змогла вирішити проблем необхідної модернізації, а джерела її економічного розвитку були все ж таки не тими, які могли б забезпечити нам довготривале, усталене економічне зростання.

В тих непростих умовах українські управлінці загалом справилися, тактично. Мабуть, тому, що кадрова політика за часів Кучми була досить суворою, у відповідності до традицій радянської школи управління. Але близькість до влади все одно призводить до того, що окремі люди перестають грати ту роль, на яку їх покликала історія.

В той період українська політична еліта як раз усвідомлювала інші речі. А саме, що контроль над владою і розподілом посад є найціннішим економічним ресурсом. І шлях до отримання цього ресурсу лежав через вибори. Отже, треба було набирати голоси. А для цього треба було подобатися виборцеві. Так в політичному житті України почав постійно відтворюватися популізм, відомий ще з горезвісних чорнобильських часів.

Патерналістські, а часто і паразитарні настрої в суспільстві насправді відіграють величезну деструктивну роль. Безумовно, наявність величезної кількості людей, які налаштовані на тотальну залежність від держави, можна пояснити пережитками радянської доби. Але не можна було не помітити, як в другій половині 90-х років суспільству активно нав'язувалася теза про Україну як "соціальну державу".

Друга половина 90-х років увійде в історію не тільки як "епоха Кучми", а і як "епоха дерибану". В Україні йшло активне розкрадання державного майна. І для основних вигодоотримувачів оцей гучний акомпанемент популістських балачок був просто необхідним. Пропаганда ніколи не здійснюється просто так. Вона завжди має на меті прикриття чогось. Що ж прикривала популістська пропаганда в ті роки?

Формування колосального розриву між багатими і бідними, зупинка соціальних ліфтів, зростання патерналістських та паразитарних настроїв у найбідніших верствах суспільства - це все стосується питання суспільної ціни того результату, який був досягнутий приватизацією і економічним розвитком України в другій половині 90-х років.

Ще одним результатом приватизації стало так зване "проїдання національного багатства". Грошами від приватизації часто закривали дірки в бюджеті, яких ставало дедалі більше через популізм політиків. Закумулювати потрібні ресурси для модернізації економіки в ті роки не вдалося.

Популістські балачки та розмови про "розбудову держави" другої половини 90-х років значною мірою відволікли увагу суспільства від того, який новий суспільно-політичний лад насправді дуже стрімко вибудовувався в Україні. А реформи, здійснені за часів президентства Леоніда Кучми, мали своїм наслідком формування кланово-олігархічної системи в політиці і в економіці.

Власність на засобі виробництва, цілком за вченням Карла Маркса, визначила характер нового олігархічного устрою України. Неконтрольоване збагачення окремих осіб та цілих кланів, які в результаті "ринкових" реформ заволоділи цілими галузями української економіки, стало символом "епохи Кучми". Кланово-олігархічній моделі притаманний дуже обмежений потенціал економічного розвитку, оскільки вона є паразитарною за своєю природою. Вже у кінці 90-х років вона почала створювати серйозні проблеми та перешкоді на шляху модернізації України.

За таких обставин увесь український розвиток тих років супроводжувався серйозними викривленнями і диспропорціями в різних секторах економіки. Величезні прибутки почала приносити нова для України бізнес-технологія: стати депутатом, продертися до законодавчої влади, імітуючи те чи інше політичне забарвлення і заграючи з ласими на популістські обіцянки верствами електорату. А потім - пролобіювати вигідні для себе зміни в законодавстві.

Зрозуміло, що в такій державно-економічній системі іноземний інвестор почувається не дуже комфортно, і загалом не буде прагнути до неї зайти.

Український досвід часто є унікальним - але ця унікальність далеко не завжди є найкращим взірцем, особливо порівнянні з іншими пост-радянськими країнами Європи. Тим не менше, саме на часи президентства Леоніда Кучми припадають серйозні зміни в житті українців, пов'язані з хвилею розповсюдження комп'ютерних та інформаційних технологій і сучасних засобів зв'язку. Це був світовий тренд, і Україна не залишилась осторонь.

Українці хотіли бачити успіхи своєї країни, особливо на міжнародній арені. Таку можливість вони отримали завдяки відродженню київського "Динамо".

Політичний процес в Україні все більше ставав об'єктом нових для нас політичних технологій. Навряд чи це були саме ті нові технології, яких насправді так потребувала Україна. Політична боротьба стрімко ставала дедалі бруднішою. Комуністи тут почувалися як риби у воді.

Можливо, у розвитку політичного процесу в державі є якісь етапи, яких не уникнути. Українська політична нація ще тільки починала формуватися в ті роки, і їй треба було засвоювати перші уроки. На це був потрібен час.

Влада, яка перетворюється на найцінніший економічний ресурс і стає предметом боротьби, не може не генерувати скандалів. Першим гучним політичним скандалом в новітній історії України став так званий "касетний скандал". Восени 2000 року були оприлюднені касетні записи, які скомпрометували президента Леоніда Кучму та декількох тодішніх високопосадовців через причетність до зникнення опозиційно налаштованого журналіста Георгія Гонгадзе.

Україна входила в нове тисячоліття у стані певного політичного сум'яття. Скандали тих років завдали Україні великої репутаційної шкоди, відволікли увагу керманичів від економічних питань на питання збереження влади. Але, разом з тим, наше суспільство почало у певний спосіб дорослішати.

Крапку в касетному скандалі, як і в багатьох інших гучних політичних справах, і досі не поставлено. Але варто відзначити: якими б не були наміри і дії різних його учасників, цей перший політичний скандал вплинув на подальший розвиток подій. Насправді в українському суспільстві існувало певне усвідомлення того, що правління Леоніда Кучми під час другого терміну істотно відрізнялось від того, що було раніше, і не в кращу сторону.

На рубежі 2000-х років Україна вже начебто подолала наслідки глобальної економічної кризи і продовжила свій розвиток. Але при цьому, як завжди, відкладала "на потім" деякі важливі суспільні перетворення - бо її очільники занадто зосередилися на своїх власних інтересах і боротьбі за владу. То ж невикористаних можливостей на тому етапі нашої історії теж було достатньо.

Тоді, в 2001 році, Україна не змогла офіційно запровадити відкритий та прозорий ринок землі. Тепер це зробити буде значно складніше, але ж і досі суспільної згоди в цьому питанні немає. Були і успішні приклади розвитку приватного бізнесу. Але те, що вдавалося вітчизняним підприємцям, вдавалося все більше всупереч, а не завдяки. Загалом же в Україні позначився вкрай небезпечний тренд: приватному підприємцеві ставало дедалі складніше надавати послуги, а особливо - виробляти товар. Незалежний підприємець йшов в опозицію до держави. А операції, пов'язані з купівлею та перепродажем, продовжували бути головним напрямком розвитку приватного бізнесу.

Незважаючи на суперечливі суспільні та економічні процеси, в цей період мали місце і певні науково-технічні успіхи України. Перш за все, в космічній галузі. З 19 листопада по 5 грудня 1997 року космонавт Леонід Каденюк здійснив політ на американському кораблі багаторазового використання "Коламбія". Це був перший і поки що останній політ космонавта, який представляє незалежну Україну і яка змогла продемонструвати світові, що її величезний науково-технічний потенціал існує і може розвиватися далі.

Були певні сподівання, що науково-технічний потенціал України допоможе нам у подоланні кризових явищ, але в цілому ці сподівання не виправдалися. Науку теж треба було рятувати. За самою своєю природою, наукова діяльність, особливо в галузі фундаментальних досліджень, безпосередньо не генерує комерційного прибутку. Тому вона завжди потребувала і потребуватиме зовнішнього фінансування. Без цього багато передових українських розробок, на жаль, не вдалося втілити в життя у ті роки. Деякі з них і досі чекають на своє впровадження. Наприклад, унікальна авіаційно-космічна системи багаторазового використання.

Якщо Україна хоче бути серед провідних науково-технічних держав світу, а не перетворюватися на відсталий аграрно-індустріальний придаток розвинених країн, вона повинна докладати певних зусиль для того, щоб і далі пропонувати світові свій вагомий внесок у розвиток високотехнологічних галузей. І більше того, ракетно-космічна галузь все ще може стати локомотивом нашого розвитку.

Непросто в ті роки розвивалось і релігійне життя в Україні, в яке дедалі наполегливіше починав встромлятися Кремль. Особливе невдоволення в Росії викликало відродження української греко-католицької церкви, яка сильно постраждала на попередніх етапах існування імперії.

Серед нагальних завдань, які треба було розв'язувати Україні в другій половині 90-х років, була необхідність приведення нашого законодавчого поля у відповідність до європейських ідеалів захисту прав і свобод, в тому числі фундаментального права людини на життя. Україні в той період вдалося відмінити смертну кару.

Сьогодні ми все більше усвідомлюємо: те, що наближає нас до Європи, працює на збереження українців як нації, і України як незалежної держави. І навпаки. Тому, зокрема, Україна вже не повернеться до смертних вироків, навіть попри те, що ставлення до смертної кари в суспільстві і сьогодні є досить суперечливим.

В цей період часу Україна також мала вирішувати і досить непрості завдання в сфері культури. Адже збереження і розвиток національної культури ставав дедалі важливішим чинником збереження і розвитку самої України. Цікавим новим явищем в культурному житті стало народне талант-шоу "Караоке на Майдані". Своєрідним та значущим культурним проривом стала прем'єра українського історичного телесеріалу "Роксолана".

Але загалом культурно-мовний ландшафт України продовжував залишатись досить русифікованим. Було навіть помітно, що навіть папа римський, Йоан Павло ІІ, навіть краще говорить українською, ніж наш тодішній президент. Пастирський візит до України Римського папи став однією з найбільш значущих подій того періоду.

Це був суперечливий час розвитку, підйомів і спадів на хвилях світової економічної кон'юнктури. Час локальних успіхів і відкладання проблем "на потім", час проґавлених загроз і недостатнього суспільного усвідомлення процесів, які відбувалися.

Йшов 2001 рік. Друга п'ятирічка української незалежності минула. До великих потрясінь, до першого, Помаранчевого Майдану, залишалося три роки.

А до справжньої, сильної, ефективної та некорумпованої європейської України - на жаль, невідомо скільки. Що ж, шлях іноді виявляється довшим і складнішим, ніж може здаватися на початку.

Далі буде.

Виробництво студії Atasov Film Travel
Режисер і продюсер - Тетяна Сучкова-Ладік
Сценарист - Олег Базилевич


Комментарии

Комментариев пока нет

Только зарегистрированные пользователи могут отправлять комментарии

наши постоянные авторы

самые активные дискуссии

Всего реплик: 63
Всего участников: 9
Олег Базилевич, Константин Дмитриев, admin ronin
Всего реплик: 57
Всего участников: 9
Олег Базилевич, Константин Дмитриев, admin ronin
Тема: Олег Базилевич: Воздух "Олимпийского"
Всего реплик: 56
Всего участников: 17
Олег Базилевич, Дэви Аркадьев, Тамара Ярошовец

события

апреля 2021
ПнВтСрЧтПтСбВс
2930311234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293012