"30 років незалежності". 1991-1996. Епізод 2.3

Ми продовжуємо згадувати події та “вчити уроки” новітньої історії України. Розбираємо, що відбувалось, чому, і до чого це все призвело. І мимоволі виникає питання: що ми за учні такі? І чи здатні ми взагалі засвоїти будь-який подібний матеріал? Як довго ще Україні бути країною невивчених уроків історії?

1991-1996 роки - дуже проблемний період, як і всі інші. Відбулася зміна президента, переобирався парламент, приймалася Конституція. Україна ніяк не могла вирішити, яка вона республіка - президентська, парламентська, чи якась мішана. Але що би вона не пробувала, все одно виходила не справжня республіка, а якась невдала карикатура на гетьманат.

В економіці було зроблено ставку на “велику приватизацію” і співпрацю з Росією, але це теж мало свої негативні наслідки: зберегти виробничий потенціал все одно не вдалося, почали формуватися паразитарні олігархічні клани, а різнопланова залежність від Росії багато у чому навіть посилилася. Трохи допомогла світова кон'юнктура, і злидні початку 90-х почали трохи відступати, але це все створювало ілюзію економічного розвитку країни, бо насправді ситуація була дуже непростою.

Все, як завжди, мало зворотній ефект і свою “темну сторону”. Так само і зі злочинністю, яка на початку 90-х дуже мучила суспільства. Правоохоронні органи, врешті-решт, наче перемогли, але фактично - виграли боротьбу за “кришування” багатоїх бізнесів, і “зайняли місце бандитів”, як висловився один із наших експертів.

Колосальний науково-технічний потенціал УРСР виявився нікому не потрібним, а реформувати його, чи пристосувати до нових умов по-справжньому теж не вийшло. Тим самим було закладено основу довготривалого науково-технічного відставання української економіки.

Ми згадуємо те, що відбувалося в політиці, економіці, культурі, науці, спорті, у суспільному житті в ті роки. Вихід з радянського економічного, політичного, інформаційного, культурного простору давася Україні нелегко. Насправді, і станом на сьогодні цей процес не є завершеним. А у 1991-1996 роках ми робили свої перші кроки - хиткі і непевні. А такі кроки, як відомо, можуть закінчуватися падіннями, часто болісними. Але як інакше навчитися ходити? І, до речі, чи навчилися ми?

Виробництво: Atasov Film
Режисер: Тетяна Сучкова
Автор сценарію: Олег Базилевич
Київ, 2018